Динаміка в нашій свідомості або Необхідна складова іміджу
Життя останнім часом стало здаватися настільки динамічним та швидкоплинним, що це незмінно (як і на рахунок всього іншого в нашому житті, що викликає необхідність “звикання” та “пристосування”, адаптації) тягне за собою ранжування процесу не просто як щось таке, що ми мусимо мати на увазі та з чим зобов’язані рахуватися – а як щось іміджеве, модне, позитивне, статусне!
І це виглядає доволі смішно… Згадується чудове кіно “Мабуть, боги зійшли з розуму”, де маленький, але мудрий бушмен, оцінював білошкіру жінку і виявив, що вона геть погана:) бо за його мірками вона дійсно була “погана”, і така жінка ніколи б не сподобалася цьому чоловікові.
Отже, ми любимо жінок! Але чи задумувався хтось ЯКИХ саме жінок ми любимо? Ми не любимо “випадково”, ми любимо те, що прийнято любити в нашому суспільстві. Чи розуміє хтось, що всього-навсього якихось кілька тисяч років назад “мода” була на зовсім інших жінок, які тепер здалися би.. ну.. м’яко кажучи, не надто привабливими?
Так само з ДИНАМІКОЮ в нашому житті. Чомусь ми думаємо, що це добре. Чомусь ми думаємо, що це неминуче. Чому? – “тому що часи такі”!
Часи, відкрию вам невеличку таємницю, ЗАВЖДИ ТАКІ САМІ, вони не можуть змінюватися. Тим більше, якщо призадуматися, то чому життя має ставати динамічніше? Взагалі, навпаки… Автоматизація праці все зростає, продуктивність також… То, виходить, навпаки – людина має працювати все менше і менше, а створювати при цьому все більше і більше суспільно корисного продукту? Ні?
Ні:)
Бо людині СКАЗАЛИ, що сучасне життя – динамічне, воно на місці не стоїть, треба за ним поспішати – бо залишишся позаду!
Отаким є лейтмотив блоґґєрства значною мірою. Даруйте за довгі вступи, але така вже натура.. Хочеться дати якнайкраще розуміння проблеми і через такі відступи показати своє розуміння стосовно цього приводу.
Раз є динаміка – значить, має бути той, хто завжди на ТОПІ цієї динаміки і є ті, що “відстають”. За цим і ранжується.. соррі, поправка – за цим НАМАГАЮТЬСЯ ранжуватися сучасні люди, і не тільки блоґґєри. Це – модно, це – круто, це – ознака високого статусу та легкий натяк на доступ до унікальних знань (про які іншим годі й мріяти), чи на свої унікальні аналітичні здібності, які дозволяють ці знання СТВОРЮВАТИ. Або, що зумовлено “соціальністю” (читай “стадністю”) людської натури, – прагнення до створення такого собі “вузького кола” тих, хто “в темі” і позиціонування всіх інших як… “всіх інших“, скажімо так.
Це, наприклад, десь можна згадати про те, що стартапи – це вже минуле (чи ПОЗАминуле…) століття, що це вже давно як немодно. Чи, наприклад, сказати, що креативність – це тепер неактуально. Так, тепер в моді (ви все добре розчули!) такі собі пахарі-трудяги, які стабільно і тупо виконують повсякденну роботу, а не всілякі творчі натури (які, мабуть, до роботи не здатні за визначенням).
І технічно це завжди буде вірно, бо і те, й інше, і третє і навіть десяте – все має в собі раціональне зерно і, по великому рахунку, є істиною.
Взагалі, що б це не було – можна взяти будь що, про що зараз говорять і що є “на слуху” і впевнено заявити: хлопці, це тут, у нас таке – а в цивілізованих країнах (десь в Сполучених Штатах, наприклад…) про це вже давно ніхто навіть і не згадує!
При цьому, як правило, достатньо такої авторитетної-напівзневажливої заяви, докази тут абсолютно непотрібні.
Тобто – таким чином блоґґєр підкреслює свій авангардизм в плані динаміки останніх подій та модних тенденцій і підкреслює свою неповторну перевагу над “відстаючими”.
А я хочу запитати.. Те, про що говорили сто, двісті років назад – хіба воно тепер не є актуальним? Хіба взагалі щось перестає бути актуальним?
Тобто, я маю на увазі, якщо, наприклад, якись новий мережевий проект з’явився, здійняв бучу та викликав неабиякий резонанс, і потім, закономірно, шум довкола нього стихає – хіба він припиняє своє існування?
Чи блоґґєр – це всього-навсього одна із модифікацій репортерів, яким подавай “сенсації”?
Так, певно, що блоґґєр мусить відслідковувати тенденції аби елементарно потрапляти у видачу в пошуковиках.. Але, мабуть, він має одразу для себе вирішити ступінь своєї гри “на публіку” та ступінь інтелектуальної (тематичної, творчої тощо) незалежності.
Чи це – жертва своїми прибутками? Може, так, а, може, й ні…
Зрештою – хіба справа тільки в грошах?
