Філософія блогу

Людина – найкорисливіша в світі істота:)
Вона ніколи нічого не робить “просто так” – завжди є якась причина, мотив, який спонукає її до якоїсь дії чи діяльності.

А раз є якась діяльність – значить стовідсотково є і мотив (чи мотиви).

То які мотиви спонукають людину до блоґґєрства? Спробуємо якщо не розібратися із цим, то принаймні якось викласти більш-менш зв’язно та структуровано думки стосовнього цього.

Не будемо, звісно, чіпати теорію менеджменту з його різними ранжуваннями потреб (маслоу, дуглас мак-грегор, туган-барановський – хай спочине їх світла пам’ять) та сухим “сортуванням” та структуруванням такого складного психо-фізіологічного механізму як людина.

То чому люди заводять собі блоги? Чому їх ведуть? Навіщо витрачають час?

1. Чіткий матеріальний розрахунок, такий собі прояв “корпоративізму”
Тобто людина має на меті одне: просунутися кар’єрно. Вона знає, що “блог” – це непоганий засіб, який допоможе заявити про себе потенційним партнерам (замовникам, роботодавцям), дозволить сформувати свій образ, імідж, дасть можливість поділитися своїми досягненнями (звісно ж, ніхто не заважає блоґґєру тут трошки хитрувати і дещо перебільшувати;) )…
І взагалі, можна бити себе в груди і казати – ось дивіться яка я публічна людина! Ось тут в мережі мої світлини, ось тут різні мої надбання розписано. Так-так, я дуже сучасна людина! В ногу з часом і все таке – це якраз про мене.

А якщо така людина ще й більш-менш грамотно пише – то це взагалі мрія будь-якої корпорації: вважай, золоті гори вже видно неозброєним оком – он вони, виблискують як на сонечу!
Плюс – людина заводить “корисні” знайомства в тій чи іншій сфері. Коментує блоги які можуть стати для неї потенційно корисними в майбутньому, надбаває таким чином певного “статусу” серед тематичної тусовки.

А якщо взяти до уваги нашу ТОТАЛЬНУ КРИЗУ МЕНЕДЖМЕНТУ І ГРАМОТНОГО УПРАВЛІННЯ Загальнонаціонального рівня – то це таки має досить велике значення.
Так, одного разу був випадок коли на високооплачувану роботу прийняли людину саме тому, що у неї була така собі “домашня” хтмл-сторінка де на білому фоні висіло фото, мейл, кілька слів про себе і контактний телефон. В доменній зоні “народ.ру”……

Загалом, всі ми прекрасно знаємо ту “породу” людей, які всюди будь-яким чином намагаються надбати статуса, якого вони явно не заслуговують. “Пробитися” догори якомога вище будучи при цьому дуже і дуже посередніми.
Так, у мене колись одногрупник був… Так-от, тягнув він на слабенькі трієчки перші два курси.
А починаючи з третього….. Почав ходити на пари в строгому діловому костюмі. І – все:) він став “вчитися” на 4-5.
Тобто такі блоггєри – це типові кар’єристи, які виграють тільки за рахунок того, що мають талант показатися “компетентному” керівництву кращими за інших, такими при цьому абсолютно не будучи.

2. Принцим “мемуарів”

Людина – працює, працювала. Вона – заслужила на повагу, вона має реальні надбання. Їй не потрібен блог з розрахунку. Чому талановиті відомі люди пишуть мемуари? Бо вони відчувають потребу ділитися.
І ось – заводить собі людина, яка апріорі не потребує жодних “каталізаторів” свого розвитку, і ділиться досвідом, обмінюється ним.
Таким людям є про що розказати – а гарних слухачів не так вже легко і знайти…
А тут – мало того що слухачі, так ще й такі, що дійсно цікавляться тим, що ти розповідаєш. Погодьтесь, заради цього вартує заводити блог:)

Такий блоггєр ніколи не буде хвалитися своїм блогом.

3. “Ближче до народу”

Буває, публічні люди заводять собі блог. Не тому, що вони мають що розповісти. Не тому, що вони талановиті. І навіть не тому, що блог приноситиме їм гроші.
Просто публічна людина – це таке собі.. Хитке становище. Потрібно здаватися “ближче до народу”, показати принаймні якусь подобу до інтерактивності, мовляв, “дивіться, я така сама людина як  ви, просто я дуже-дуже відома, дуже-дуже талановита і заробляю дуже-дуже багато грошей тому що ви купуєте мої альбоми, чи книги, чи передвиборні обіцянки – а так, я душею з народом! Так, я відпочиваю на найдорожчих курортах, у мене дуже крута машина – але яке це має значення? Головне ж для людини душа, ось нею я з вами і ділюся тут:) читайте мене будь ласка, купуйте іще більше надбань мого неймовірного таланту, дізнавайтесь про мене цікаві речі (а як ЩОСЬ ПРО МЕНЕ МОЖЕ БУТИ НЕЦІКАВИМ???)”.
Така людина, як правило, заходить в блог (чи навіть не сама, а хтось замість неї…), пише кілька слів на кшталт “була там-то і там-то, дуже багато вражень. Всіхї вас люблю!” – і має по триста коментарів.
Або – “скоро ж весна! В мене таки-и-и-ий настрій!”, ну, чи ще якісь подібні дурниці, які ніхто ніколи не читав би якби ця людина не була публічною і відомою.

4. “Хочу бути почутим”

Ех! Вчишся в дев’ятому класі? Маєш багато-багато думок з приводу устрою Всесвіту, з приводу закономірностей життя, унікальний життєвий досвід, хочеш на весь світ заявити про те, що вчителька української літератури – найбільше в світі зло, і що вона порушує твої конституційні права?
Ну, так.. На вулицю не вийдеш і не розповідатимеш про це..
А тут – будь ласка! Заводиш собі блог (в цьому випадку краще в ЖЖ), френдиш усіх підряд в надії, що тебе зафрендить хоч третина із цих людей – і починаєш свою пропаганду власного бачення життя.

Мало того – знаходиться ще й багато однодумців! В подальшому – можна навіть організувати спільноту “пригноблених дев’ятикласників” чи ще щось подібне..
Загалом – власне, це і є успіх:) тебе – почули, ти знайшов таких самих виключно талановитих людей як ти..
Блоґґінґ форева!

5. Спілкування, комунікація

Зрештою, не так вже й багато людей, які цікавляться тими ж речима, що й ти, можуть знаходитися поруч в географічному розрізі.
Тобто тут блог – це чисто засіб комунікації. Погодьтеся, це таки багато чого вартує: можливість спілкуватися з розумними людьми незалежно від того як далеко від тебе вони мешкають – чи то в іншій області, чи в іншій державі, чи взагалі на іншому континенті.
Ти можеш ділитися своїми думками стосовно спільних інтересів (професійних, чи непрофесійних), дискутувати з іншими людьми, думку яких поважаєш.

В реальному житті для того, щоб спілкуватися ґрунтовно з такою кількістю людей просто не вистачить часу навіть якби всі і мешкали на одній вулиці чи в одному під’їзді.
Особисто я через блоґґєрську діяльність познайомився з масою цікавих людей, компетентних в різних галузях, освічених і талановитих.
І надзвичайно вдячний блоґґінґу за таку унікальну можливість.

6. Ефект юрби:)

Так! У Свєтки з п’ятого-бе є блог. У юльки з шостого-а також, і навіть у Маринки з паралельного класу! Треба і собі заводити.. Терміново:)
Або: так! У другого цукрового заводу є свій корпоративний блог, у першого фанерного цеху – є свій блог! І навіть у сільськогосподарської спілки “червоний жовтень” є свій корпоративний блог! Значить – нам, трудівникам сільської птахоферми також потрібен Свій Власний Корпоративний Блог.
Хто не має корпоративного блогу – не поважає себе!

Всі заводять блоги – і я завожу.. А що? Я чим гірше?:)
Цей мотив, до речі, мабуть і є основоположником тієї Динаміки Зростання Української Блогосфери про яку говорить нам всюдисуща Статистика і яка так втішає всіх нас, вселяючи упевненість в тому, що ми “доженемо і переженемо Росію, Америку, Китай і Молдову за кількістю блогів на душу населення”.

7. Фіксація думок

Думка… – її важко втримати часом. Тобто ти знаєш щось, і розумієш це десь “там в глибині”, але ти не володієш результатами цього знання повною мірою, не можеш на основі нього розвиватися далі, не бачиш чіткої картини, хоч вона ніби вже й сформована..
Треба просто “витягнути” на волю всю цю інформцію, структурувати її належним чином, УСВІДОМИТИ і зафіксувати десь на випадок необхідності відновлення “свіжого” бачення та знання.

Як це зробити? – ДУЖЕ ПРОСТО! Треба свої надбання десь зафіксувати, викласти їх, передати їх кудись назовні, тим самим “проганяючи” все це через свою свідомість, працюючи над собою, вдосконалюючи свої навики..
Тут блог – надзвичайно корисна штука.
Такий собі каталізатор мислячого процесу, вдосконалення комунікаційних здібностей та вмістилище інформації до якої постійно є доступ.

8. Маркетингові (політичні) дослідження та маніпулювання

Людина заводить блог, інтегрується в спільноту з однією тільки метою – виявляти настрої, тенденції, закономірності, з подальшою можливість впливати на це все, маніпулювати людською свідомістю.
Чи навіть не людина, а скоординовано – група людей. Таких дійсно багато, хоч справа тільки починає розвиватися (в нас, тобто, тільки починає. А загалом – це вже окрема наука ціла)

9. Втікання від реальності

В силу суб’єктивних чи об’єктивних причин – але людина тікає від реальності, забивається до “онлайну”: блоги, форуми, розважальні сайти.
Хочеться причетності до чогось, хочеться спілкування, хочеться вийти за межі чотирьох стін в яких, по великому рахунку знаходиться людина, – а реальність цього дати, буває, не може.

10. Обмеженість

Тобто обмеженість мислення на кшталт “А ЧИМ ІЩЕ ЗАЙНЯТИСЯ ЯК НЕ ПИСАТИ В БЛОГ?”
В цьому випадку, на відміну від попереднього, людина має масу можливостей довкола, може використати час набагато приємніше, продуктивніше і з користю для себе. Але вона не може вийти за межі своїх обмежень (вибачте за каламбур – вже казав колись, ну люблю я їх:) ) – чи звикла просто до цього, чи ще якось такі обмеження собі сформувала.. Але це просто як частина побуду. Мовляв, “я працюю, їм, сплю, мию посуд (ще багато-багато всякого) і веду блог”

*************************
*************************

Ну ось, власне, і все… Лиш комбінація усіх цих мотивів у кожного блоґґєра своя: щось проявляється більшою мірою, щось меншою, щось взагалі не проявляється…
А сумарний прояв їх усіх і дає відповідь на одвічне запитання:

“Для чого це все? Навіщо я веду блог?”

Ну ось… Настав цей концептуальний момент, коли мова заходить за загальні засади блоґґєрської діяльності, за саме філософію блоґґєрства.

Сайт, як бачимо, присвячений монетизації (себто, повторюся, тут це слово позначає “будь-який спосіб конвертації блоґґєрської діяльності в грошові знаки”), але просто говорити, що ось заробити можна так-то і так-то, не заглиблюючись в деталі – це мені зовсім не притаманно.
Можливо, цим самим я тут проводитиму певну антиагітацію, принаймні так може здатися – хоча це краще назвати просто плюралізмом та всестороннім опрацюванням досліджуваного питання.

Отже, почнемо із дуже-дуже далекого загального такого філософського запитання:

Чи завжди заробіток являє собою компроміс із сумлінням, “продажем душі дияволу”?

Всі прекрасно розуміємо: буває діяльність “для душі” і буває просто “для заробляння грошей”. Буває мистецтво і буває звичайнісінька попса.
То де гроші? Хто є “справжнім” і чи обов’язково втрачати себе на шляху до успіху та грошей?
Однозначної відповіді тут немає і бути не може – бо тут скільки є людей, стільки є й відповідей. Всі вони будуть різними і всі вони будуть правильними.

Але давайте все ж якось розглянемо основні найбільш поширені такі класи ситуацій:
1. Людина хоче грошей. Грошей, грошей і ще раз грошей. “Мейк мані ор дай трайїн” – все решта “за бортом”. Людина – готова працювати, готова заставляти інших працювати, людина має свою ідеологію і, переважно, не сприймає всіх, хто вважає інакше.
Для людини існують тільки гроші.
Така людина – вона не йде на жодні компроміси. Як це не дивно звучить, але це і є її суть:) вона не йде на жодні компроміси із сумлінням…
Чи здатна така людина на мистецтво, і, якщо брати блоґґінґ, – то чи буде цікаво її читати кожному з вас?

2. Людина хоче грошей. Бо вони потрібні всім. АЛЕ – вона має якісь творчі нахили, і бажає реалізувати їх. Як шукати компромісу?
Займатися творчістю і заробляти на цьому? На жаль, це далеко не завжди получається. Наприклад, робиш якись “шедевр”, а замовник каже – так, це все чудово! Але ось тут будь ласка оце-от забери, а тут домалюй такого, а тут взагалі інакше зроби… Тобто – людину в такому випадку “вчать” робити улюблену справу. Вчать – неуки, які в цьому без поняття.
Або – ринок просто виставляє свої вимоги, і ти мусиш слідувати їм. І настає момент, коли приходиться обирати: або робити те, чого від тебе чекають і заробляти на цьому, або – робити як тобі подобається і ризикувати бути просто не сприйнятим. Ніким не сприйнятим.
Тут якраз і присутній момент “продажу душі” та компромісу якщо людина таки йде на ці зовнішні умови. Або вона займається цим далі на “ринковій” основі і заробляє, або займається чимось іншим і заробляє (мистецтвом – займається у вільний від роботи час), або просто йде з головою в мистецтво.
Що тут в плані блоґґєрства? Та все дуже просто: якби Ван Гог в свій час вів блог і виставляв на ньому свої картини – ЙОГО БИ ПРОСТО НІХТО НЕ ЧИТАВ.
Розуміємо про що я? Як співала Сердючка “дурних нема”, тому йдемо далі – тут все зрозуміло…

3. Людина навіть не задається питанням грошей. Вона ТВОРИТЬ, а будуть від того гроші чи ні – це вже справа десята. Деколи таким щастить і вони є заможними, деколи вони просто “жебракують” грубо кажучи..
У таких людей – нестабільність в житті, як матеріальна, так і емоційна.
Чи може “блог заради власного мистецтва для себе і з повним неврахуванням думки інших” стати успішним? Так, може. Але може і “не може”:)
Як пощастить..
Тут – жодного продажу душі.

Про феномен “мистецького андерґраунду”?

Та-а-ак, це дуже відомий (і досить смішний якщо дивитися з боку) феномен: тобто є група людей, які вважають себе “андерґраундом” таким собі, їм лестить “невизнаність” чи то навіть “контра” до чогось офіційного, “несправжнього”, вони навіть провокують на себе різні “гоніння” та негаразди аби лиш мати можливість “постраждати” за свій “андерґраунд” і піднятися в своїх очах та очах тих, хто “в темі”.
То ще за союзу було таке:) от вважалося, що якщо ти митець і тебе відзначила держава офіційно – значить, ти вже якись бракований.
Ти вже не в тусовці.
І тут також дуже цікавий момент, бо масовість і всезагальність, “мода” на такий андерґраун явно за кількісними параметрами перетворює його з чогось “для обмеженого кола” (як вони декларують себе) на справжнісіньке “масове для всіх кому не лінь”!
Феномен особисто для мене дійсно дуже цікавий. І блоги з такою “андерґраундською” філософією настільки “андерґраундські”, що відвідуваність і успішність там ого-го!:)
Тут – або просто маніпулювання “андерґраундськими” людськими настроями та тупістю, або, що ще гірше, автор (автори) дійсно в усе це вірять і самі по собі являються обмеженими носіями андерґраундської масовості…
Це я навіть не знаю як кваліфікувати – але воно є, і таке блоґґєрство (та й взагалі будь-яку діяльність) важко назвати “чистим”, “білим” якщо хочете.. Можливо, скажу це слово, “справжнім“.

А як же справжнє мистецтво?

Ось тут отримуємо цікавий такий собі парадокс… Блог – він, як правило, не для того заводиться аби самому його читати-перечитувати. Це – все ж великий інтерактивний аспект, інакше блоґґєрство я особисто навіть не уявляю. Але якщо я таки дійсно “творю щось пекельне” і більше нічим не переймаюся – то хто його читатиме?
Якщо блоґґєр займатиметься тільки мистецтвом – і геть не приділятиме уваги елементарній розкрутці, іншим подібним моментам?
Боюся, блоґґєр такий свій мистецький момент мусить (і діватися тут нема куди) розбавляти таким собі прагматично-меркантильним аспектом.
Інакше – він буде митцем, але блоґґєром – … навряд чи зможе так називатися.
Як із цим бути?
Блоґґєрство – це все-таки мистецтво чи ринкові відносини? Де баланс, де межа “втрати себе як митця-блоґґєра”???
Для мене це залишається таємницею…

Як бути із “пишу для себе”?

Себто – пишу для себе, бо інакше навіщо мені взагалі це блоґґєрство і цей  блог? Як бути із “мені це цікаво” і я цим займаюся, пишу це незалежно від того читатиме хтось чи ні, коментуватиме – чи ні?
Як бути із тим, що, крім тієї діяльності яка є “для себе”, яка надихає і яка подобається, – крім цього всього потрібно обмінюватися лінками, коментувати чужі блоги (як радять робити всі “авторитетні” “митці”), брати участь в різних флеш-мобах-експериментах, і взагалі – інтегруватися в блогосферу, грубо кажучи – брати участь в її житті, хоча – “я просто хотів відкрити блог і розповісти людям про те, що цікаво. Але просто розповісти не можу, бо про мене ніхто не знає. Щоб про мене знали – треба реєструватися в каталогах, треба коментувати інших, треба брати участь в різних проектах, треба робити ще масу різних речей”.
То це – мистецтво?
Так, є люди які і приходять в блогосферу чисто для того, аби контактувати з іншими людьми і ділитися з ними своїми думками, досвідом – переймаючи при цьому чужий.
Тобто – грубо кажучи, це такий собі середньостатистий блоґґєр (дуже гарне є російське слово – “обыватель”), який інтегрується в спільноту, охоче приймає всі її формальні і неформальні вимоги, нічим особливим не виділяється і потрошки “піднімається” в рейтингах. Вважаючи себе при цьому дійсно “кимось”, особливо зважаючи на показники в різних “пузомірках”.
В іншому випадку митець, який має що сказати, має витрачати час і зусилля на все це – або ж залишатися, умовно і грубо кажучи, “за бортом блогосфери” як інтегрованої спільноти, і бути приреченим на низькі показники та невизнання своєї творчості?
І взагалі, до речі… Хто скільки може назвати блогів, що є дійсно виявом чиєїсь творчості, а не просто “копі-пейстом”, якимись іншими “технічними” статтями, “оглядами”, та іншим в принципі подібним за структурою та суттю контентом?
Я особисто такі блоги можу перерахувати на пальцях однієї руки.
Це що – стандартизація? Уведемо до ДАСТу новий розділ про блоґґінґ?
Чи не лукавимо ми, блоґґєри, таким чином? Чи не заганяємо себе в рамки усім цим? Чи не вбиваємо перманентно творчій момент своєї блоґґєрської діяльності?
Чи не обманюємо самі себе?
Чи просто блоґґінґ зовсім НІЯК за означенням не може бути пов’язаний із творчістю і мистецтвом, і являється звичайнісіньким проявом масової культури, її продуктом?

Тобто от бачить блоґґєр що такі і такі огляди мають успіх – і пише, наприклад, про якісь курорти, і виставляє фото з нудистського пляжу. Себто просто грає “на публіку” і “на показники”.
В цьому – сила блогосфери?

***********
***********

Все-таки: ми, блоґґєри.. Елементарно женемося за показниками? Чи присутній у нас в блоґґєрстві творчій момент і чи не губиться він посеред оцього всього?
Чи не занадто стандартизуємо ми блогосферу?
Чи не лицеміримо елементарно перед собою, Богом і людьми?
Чи донесемо ми крізь усі ці “фільтри” свою справжню думку до читачів не спотворюючи її до невпізнаваності?