Філософія блогу

Ну ось… Настав цей концептуальний момент, коли мова заходить за загальні засади блоґґєрської діяльності, за саме філософію блоґґєрства.

Сайт, як бачимо, присвячений монетизації (себто, повторюся, тут це слово позначає “будь-який спосіб конвертації блоґґєрської діяльності в грошові знаки”), але просто говорити, що ось заробити можна так-то і так-то, не заглиблюючись в деталі – це мені зовсім не притаманно.
Можливо, цим самим я тут проводитиму певну антиагітацію, принаймні так може здатися – хоча це краще назвати просто плюралізмом та всестороннім опрацюванням досліджуваного питання.

Отже, почнемо із дуже-дуже далекого загального такого філософського запитання:

Чи завжди заробіток являє собою компроміс із сумлінням, “продажем душі дияволу”?

Всі прекрасно розуміємо: буває діяльність “для душі” і буває просто “для заробляння грошей”. Буває мистецтво і буває звичайнісінька попса.
То де гроші? Хто є “справжнім” і чи обов’язково втрачати себе на шляху до успіху та грошей?
Однозначної відповіді тут немає і бути не може – бо тут скільки є людей, стільки є й відповідей. Всі вони будуть різними і всі вони будуть правильними.

Але давайте все ж якось розглянемо основні найбільш поширені такі класи ситуацій:
1. Людина хоче грошей. Грошей, грошей і ще раз грошей. “Мейк мані ор дай трайїн” – все решта “за бортом”. Людина – готова працювати, готова заставляти інших працювати, людина має свою ідеологію і, переважно, не сприймає всіх, хто вважає інакше.
Для людини існують тільки гроші.
Така людина – вона не йде на жодні компроміси. Як це не дивно звучить, але це і є її суть:) вона не йде на жодні компроміси із сумлінням…
Чи здатна така людина на мистецтво, і, якщо брати блоґґінґ, – то чи буде цікаво її читати кожному з вас?

2. Людина хоче грошей. Бо вони потрібні всім. АЛЕ – вона має якісь творчі нахили, і бажає реалізувати їх. Як шукати компромісу?
Займатися творчістю і заробляти на цьому? На жаль, це далеко не завжди получається. Наприклад, робиш якись “шедевр”, а замовник каже – так, це все чудово! Але ось тут будь ласка оце-от забери, а тут домалюй такого, а тут взагалі інакше зроби… Тобто – людину в такому випадку “вчать” робити улюблену справу. Вчать – неуки, які в цьому без поняття.
Або – ринок просто виставляє свої вимоги, і ти мусиш слідувати їм. І настає момент, коли приходиться обирати: або робити те, чого від тебе чекають і заробляти на цьому, або – робити як тобі подобається і ризикувати бути просто не сприйнятим. Ніким не сприйнятим.
Тут якраз і присутній момент “продажу душі” та компромісу якщо людина таки йде на ці зовнішні умови. Або вона займається цим далі на “ринковій” основі і заробляє, або займається чимось іншим і заробляє (мистецтвом – займається у вільний від роботи час), або просто йде з головою в мистецтво.
Що тут в плані блоґґєрства? Та все дуже просто: якби Ван Гог в свій час вів блог і виставляв на ньому свої картини – ЙОГО БИ ПРОСТО НІХТО НЕ ЧИТАВ.
Розуміємо про що я? Як співала Сердючка “дурних нема”, тому йдемо далі – тут все зрозуміло…

3. Людина навіть не задається питанням грошей. Вона ТВОРИТЬ, а будуть від того гроші чи ні – це вже справа десята. Деколи таким щастить і вони є заможними, деколи вони просто “жебракують” грубо кажучи..
У таких людей – нестабільність в житті, як матеріальна, так і емоційна.
Чи може “блог заради власного мистецтва для себе і з повним неврахуванням думки інших” стати успішним? Так, може. Але може і “не може”:)
Як пощастить..
Тут – жодного продажу душі.

Про феномен “мистецького андерґраунду”?

Та-а-ак, це дуже відомий (і досить смішний якщо дивитися з боку) феномен: тобто є група людей, які вважають себе “андерґраундом” таким собі, їм лестить “невизнаність” чи то навіть “контра” до чогось офіційного, “несправжнього”, вони навіть провокують на себе різні “гоніння” та негаразди аби лиш мати можливість “постраждати” за свій “андерґраунд” і піднятися в своїх очах та очах тих, хто “в темі”.
То ще за союзу було таке:) от вважалося, що якщо ти митець і тебе відзначила держава офіційно – значить, ти вже якись бракований.
Ти вже не в тусовці.
І тут також дуже цікавий момент, бо масовість і всезагальність, “мода” на такий андерґраун явно за кількісними параметрами перетворює його з чогось “для обмеженого кола” (як вони декларують себе) на справжнісіньке “масове для всіх кому не лінь”!
Феномен особисто для мене дійсно дуже цікавий. І блоги з такою “андерґраундською” філософією настільки “андерґраундські”, що відвідуваність і успішність там ого-го!:)
Тут – або просто маніпулювання “андерґраундськими” людськими настроями та тупістю, або, що ще гірше, автор (автори) дійсно в усе це вірять і самі по собі являються обмеженими носіями андерґраундської масовості…
Це я навіть не знаю як кваліфікувати – але воно є, і таке блоґґєрство (та й взагалі будь-яку діяльність) важко назвати “чистим”, “білим” якщо хочете.. Можливо, скажу це слово, “справжнім“.

А як же справжнє мистецтво?

Ось тут отримуємо цікавий такий собі парадокс… Блог – він, як правило, не для того заводиться аби самому його читати-перечитувати. Це – все ж великий інтерактивний аспект, інакше блоґґєрство я особисто навіть не уявляю. Але якщо я таки дійсно “творю щось пекельне” і більше нічим не переймаюся – то хто його читатиме?
Якщо блоґґєр займатиметься тільки мистецтвом – і геть не приділятиме уваги елементарній розкрутці, іншим подібним моментам?
Боюся, блоґґєр такий свій мистецький момент мусить (і діватися тут нема куди) розбавляти таким собі прагматично-меркантильним аспектом.
Інакше – він буде митцем, але блоґґєром – … навряд чи зможе так називатися.
Як із цим бути?
Блоґґєрство – це все-таки мистецтво чи ринкові відносини? Де баланс, де межа “втрати себе як митця-блоґґєра”???
Для мене це залишається таємницею…

Як бути із “пишу для себе”?

Себто – пишу для себе, бо інакше навіщо мені взагалі це блоґґєрство і цей  блог? Як бути із “мені це цікаво” і я цим займаюся, пишу це незалежно від того читатиме хтось чи ні, коментуватиме – чи ні?
Як бути із тим, що, крім тієї діяльності яка є “для себе”, яка надихає і яка подобається, – крім цього всього потрібно обмінюватися лінками, коментувати чужі блоги (як радять робити всі “авторитетні” “митці”), брати участь в різних флеш-мобах-експериментах, і взагалі – інтегруватися в блогосферу, грубо кажучи – брати участь в її житті, хоча – “я просто хотів відкрити блог і розповісти людям про те, що цікаво. Але просто розповісти не можу, бо про мене ніхто не знає. Щоб про мене знали – треба реєструватися в каталогах, треба коментувати інших, треба брати участь в різних проектах, треба робити ще масу різних речей”.
То це – мистецтво?
Так, є люди які і приходять в блогосферу чисто для того, аби контактувати з іншими людьми і ділитися з ними своїми думками, досвідом – переймаючи при цьому чужий.
Тобто – грубо кажучи, це такий собі середньостатистий блоґґєр (дуже гарне є російське слово – “обыватель”), який інтегрується в спільноту, охоче приймає всі її формальні і неформальні вимоги, нічим особливим не виділяється і потрошки “піднімається” в рейтингах. Вважаючи себе при цьому дійсно “кимось”, особливо зважаючи на показники в різних “пузомірках”.
В іншому випадку митець, який має що сказати, має витрачати час і зусилля на все це – або ж залишатися, умовно і грубо кажучи, “за бортом блогосфери” як інтегрованої спільноти, і бути приреченим на низькі показники та невизнання своєї творчості?
І взагалі, до речі… Хто скільки може назвати блогів, що є дійсно виявом чиєїсь творчості, а не просто “копі-пейстом”, якимись іншими “технічними” статтями, “оглядами”, та іншим в принципі подібним за структурою та суттю контентом?
Я особисто такі блоги можу перерахувати на пальцях однієї руки.
Це що – стандартизація? Уведемо до ДАСТу новий розділ про блоґґінґ?
Чи не лукавимо ми, блоґґєри, таким чином? Чи не заганяємо себе в рамки усім цим? Чи не вбиваємо перманентно творчій момент своєї блоґґєрської діяльності?
Чи не обманюємо самі себе?
Чи просто блоґґінґ зовсім НІЯК за означенням не може бути пов’язаний із творчістю і мистецтвом, і являється звичайнісіньким проявом масової культури, її продуктом?

Тобто от бачить блоґґєр що такі і такі огляди мають успіх – і пише, наприклад, про якісь курорти, і виставляє фото з нудистського пляжу. Себто просто грає “на публіку” і “на показники”.
В цьому – сила блогосфери?

***********
***********

Все-таки: ми, блоґґєри.. Елементарно женемося за показниками? Чи присутній у нас в блоґґєрстві творчій момент і чи не губиться він посеред оцього всього?
Чи не занадто стандартизуємо ми блогосферу?
Чи не лицеміримо елементарно перед собою, Богом і людьми?
Чи донесемо ми крізь усі ці “фільтри” свою справжню думку до читачів не спотворюючи її до невпізнаваності?