Монетизація блога

В бомжа запитують: якщо ти виграєш в лотерею мільйон доларів, що ти на нього придбаєш? - я придбаю свого власного моста!
(с)тарий бородатий анекдот

І ще “до колекції”:
…Ірак, победивший своих господ - сам себе построит тюрьму…
(с) Андрій Макаревич

До чого це все? І до чого “чесність перед собою” та “розуміння”, і до чого, тим більше, моя особиста повага (хоча, звісно - кому вона потрібна?:) ).
Спробую методично і максимально зрозуміло пояснити.

Людська природа - це така штука… Хоч ти трісни, а вона завжди залишиться такою самою. І що б не сталося з людиною - вона завжди збереже свої (правда, переважно паскудні) риси, свої цінності (як правило, смішні…).

Тобто - ось є людина, і вона в звичних умовах проявляє, наприклад, якісь власні амбіції. Нехай - кар’єрні.
І - раз! Потрапляє ця сама людина в якісь зовсім інші умови. Наприклад, до в’язниці. Чи до збройних сил. Чи ще кудись. І що? Чи буде вона намагатися змінити свій статус в першу чергу, чи буде вона раціонально мислячи об’єднувати свої зусилля з іншими “товаришами по нещастю” аби покращити загальне становище?
Ні, не буде. Вона, людина, буде мати все ті ж амбіції: просто вже в нових умовах.

Тобто, здавалося б, абсурд! Якщо мислити хоч якось, піднятися над самим собою - то можна змінити стан речей! А не намагатися якось підвищити свій статус над всіма іншими в існуючих несприятливих умовах.
Що керує людьми, які гризуться між собою, прекрасно розуміючи, що скоро за такого стану справ не стане їх обох?
Чому наша Русь завжди була пошматована чварами князів - хіба не зрозуміло було, що Русі тоді просто не стане?
Чому раб продовжує працювати на свого хазяїна, хоч розуміє, що якщо зібратися всім разом - то можна змінити всю систему?
Чому зараз наші можновладці анітрохи не вчаться на уроках історії, хоча прекрасно видно: якщо проґавити таким чиномм країну (а до того все йде) то програють всі, чи, принаймні, дуже і дуже багато недоотримають…

********

Інтернет! Ах, яке колись було романтичне слово:) уособлювало.. та що тільки не уособлювало! Це була нова надія (без перебільшень!), це було віяння свободи, це було щось абсолютно нове, безмежні горизонти!
Дивіться, надії-пророцтва письменників-фантастів справджується прямо у нас на очах!

Саме так… Але ж як людина, людина! може не перенести усе своє паскудство і мізерність усюди, де є хоч якась кількість цих самих людей? Як вона може не побачити економічні перспективи навіть там, де справу починали ентузіасти-романтики, не спаплюжити все на корню, не закапарити своїми брудними руками?
І ось - є інтернет наразі. Де свобода? Де нові горизонти? Де романтика?
Є багато-багато інформації, є КОРПОРАЦІЇ які його контролюють і є багато-багато грошей, які заробляються в цьому середовищі. Чи про це вони мріяли, піонери мережевого простору?

Насправді, нічого концептуально нового не відбулося: просто людина знайшла ще один плацдарм для вияву усіх своїх якостей - як позитивних, так і негативних.
Але щоб щось нове - ….?
Де - нове? Нічого нового немає, це просто пришвидшення старого:) і його полегшення, таке собі нарощення виробничих потужностей.
Це просто новий міст для бездомного, під яким більш сухо ночувати. Але - це все ж той самий міст:)

У людини це в крові, чесне слово: взяти, відмовитися від “старого” а потім “придумати” таке саме як було - бо, виявляється, так якось простіше, і взагалі.. це тепер МОДНО!
Звісно.. звісно ніхто не каже що це те саме старе, яке було, не дай боже! Ми ж - новатори, нам все новеньке подавай..

Тому я й кажу - що поважаю людей, які є чесними з самими собою: які не кажуть, що придумують щось нове, і, що ще гірше, не вірять самі в такі дурниці.
Так само поважаю людей, які розуміють що відбувається - і чесно собі і всім довкола в цьому зізнаються:)

Як же!
З’явилася блогосфера. Це ж абсолютно щось нове! Феномен! Давайте всі, всі заводьмо собі блоги, це круто, це класно, це сучасно, це модно!
А змінилося лиш те, що замість піти до сусідки переповісти якісь плітки - вони, плітки, просто викладаються в свій блог і сусідка читає їх на моніторі свого комп’ютера. Грубо, погоджуюсь - але по суті все так і є.

Ну але людина на місці не сидить. Вона ж постійно має вигадати щось нове! (наприклад, нового моста;) )
І ось тепер фрілансєри всього світу вигадали собі нового “моста” - пішли всі успішно з офісної роботи (паплюжачи при цьому ті самі офіси останніми словами, і начальство, і все решта), а тепер подивилися, що вдома якось “не так” працюється. То одне заважає, то інше..
А давайте спільні офіси організуємо! Хлопці, а не те саме ми мали на офісній роботі? - ні, це зовсім інше, зовсім! Тут - жодного начальства, це наш особистий вибір і все таке..
Ну а якщо стане очевидно (а воно не може не стати!), що економічно доцільніше застосовувати поділ праці, і загальний менеджмент (себто організацію, мотивацію, планування, контроль) - то що? повибирають зі свого числа (чи взагалі наймуть людину “зі сторони”) управлінців, створять свою організаційну структуру з усіма “витікаючими” (бо вибору просто не буде, якщо хтось захоче дійсно розвиватися і нарощувати фінансові потужності!)? І чим відрізнятимося?..

Хлопці, ну а це хіба не те, що було? - ні! - скажуть “хлопці”, - це ЗОВСІМ інше! І ми боролися з тим “іншим”, і перемогли! Тепер в нас є СВОЄ “інше”:)
А скажуть так тому, що людині певного складу розуму-характеру просто постійно потрібне щось ЗОВСІМ інше:) а внаслідок того, що, як відомо, ДІЙСНО придумати щось ЗОВСІМ інше не так-то вже й просто… то залишається просто ходити колами і радіти від того, що ландшафт постійно змінюється…

Людина бажає змін, в першу чергу, в самій собі - але шукає їх чомусь десь назовні. Тобто - ось я хочу змінитися трошки, то піду до церкви, наприклад. Чи “традиційної” чи якоїсь “новомодної-молодіжної”.
І що? Якщо ця людина була скупою, наприклад - то вона такою ж і залишиться!:) чи дріб’язковою, чи пліткаркою, чи інтриганткою…

Так само і з інтернетами-блогами-всім решта: це не змінює нашої суті, це не дає свободи, це взагалі не дає нічого НОВОГО, бо нового ще, на жаль, просто не придумали - всі надто зайняті своїм власним “просуванням” в “старому” і вигадуванням нових форм цього самого “старого”.

Як у фільмі “назад у майбутнє” - де в різних умовах і в різні часи ті самі герої були абсолютно ідентичними. Правда, у фільмі кажуть, що це можна змінити - що ж, це також властиво людині: вірити в казки.

Раніше Вася Пупкін брав в гастрономі пляшку горілки, випивав її без закуски, сідав на зупинці і розповідав усім перехожим, що президент - козел.
Потім - ішов до гастроному, брав пляшку горілки, але що  президент - козел вже писав десь на паркані.
Потім - те саме писав у своєму блозі.
Потім - в той же блог це вставив як підкаст:)
Потім - взагалі відео!
Потім - іще щось буде, ще не знаю що - але незмінними залишуться і ПЛЯШКА ГОРІЛКИ, і ВАСЯ ПУПКІН, і “ПРЕЗИДЕНТ - КОЗЕЛ”.
Це карма!

Іншими словами, в ідеалі модель нашого щасливого життя на даний момент полягає в наступному:
1. Кожній людині дати власного моста
2. Щодня замість існуючого моста давати людині НОВОГО:)

Ось воно, щастя!

(Якщо натиснути на малюнок, то можна побачити що ж там на клавішах пише)

Так-от! Чому саме клава і що за жарти? - може виникнути закономірне запитання…
Що ніякі це не жарти кажу зразу, а чому саме клава спробуємо розібратися по ходу справи.

Загалом, вже згадував про ЗРУЧНІСТЬ як для читача, так і для блоґґєра - от клава якраз і є одним із головних моментів тієї самої зручності..
Звісно, може статися, що це просто суб’єктивізм, і якись із блоґґєрів на дотик не розрізняє наждачний папір від оселедця - але, сподіваюся, не я один гостро відчуваю деякі моменти стосовно елементарного набору тексту.

По-перше, треба дууууже добре придивитися до клави, яку хочете придбати: елементарно, відбувається звикання до певного розташування клавіш, а на новій клаві все може бути трошечки інакшим, “незвичним”.
До основних таких моментів відношу в першу чергу “ентер”, який може бути таким зігзагом  звичним, а може бути і двома окремими клавішами:

Другий момент - “довгий” чи “короткий” бекспейс:

Ще й, як бачимо, іще з одним варіантом “ентера”…

Далі я б, мабуть, наголосив на так званому цифровому полі - буває навіть таке, що “нуль” не займає простір під цифрами “1″ та “2″, а просто є квадратиком під “двійкою”…

АЛЕ, АЛЕ, АЛЕ - і це все також, по великому рахунку, дрібниці та й годі.
Головне, принаймні для мене, - це ТАКТИЛЬНІ ВІДЧУТТЯ при наборі тексту, і, якщо чесно, то ідеальних для себе я так і не зустрів на жодній з клав, які використовував (в тому числі і на ноутбуках).
Ну “не те” все і нікуди не дінешся… То клава з надто великою амплітудою натискання кнопок, то навпаки - надто “дерев’яна” (тобто натискання практично немає як такого, просто клавіша трішечки провалюється і ніби в залізобетонне перекриття упирається. не знаю як кому, а мені це не надто приємно..)

А ще - “шумні” бувають.. Надто шумні - також некомфортно (якщо ще й взяти до уваги, що все решта далеке від ідеалу…)

Пішов якось до магазину і всі клави, що там були, “перепробував” на предмет тактильності - і жодна не задовільнила…

Взагалі, бачив щось подібне до того, що б хотів відчувати при натисканні клавіш - але на СТАРЕНЬКОМУ ноутбуці з процесором в 133 мГц: якось вдалося їм зробити так, щоб клавіші ходили м’яко, але достатньо пружньо аби не здавалося, що вони “провалюються”, і “вільний хід” не надто великий і не надто малий.
Загалом - дуже гарна клава, на якій ДІЙСНО приємно друкувати.

А придбати наразі щось для себе - навіть і не знаю де.. Бачив навіть таку “вигнуту” майкрософтівську (рельєфна така, під долоні нібито зроблена) - і ВСЕ ОДНО НЕ ТЕ! Чи лівак у нас в магазинах, чи на шару ті клави роблять, чи то я просто надто багато від них вимагаю..

Додам лиш, що всіляки “зайві” кнопки (мультимедійні, виклику інтернет-браузера, поштовика, ворда, екселя, калькулятора тощо) - вони дійсно абсолютно ЗАЙВІ особисто для мене.

Наразі - пошуки ідеальної клави тривають:) якщо знайду - обов’язково сфотографую і представлю широкому загалу. Можливо, хтось щось порадить з цього приводу?

Твердження, буцімто людина веде себе раціонально ніколи не витримували жодної критики, але “науково обґрунтованою” нераціональність людської поведінки стала відносно недавно. Звісно ж, “такий нікому раніше не відомий”  факт встановив та аргументував Якись-Там-Відомий-Науковець-Маркетолог.
Велика людина, що тут скажеш!
Взагалі, всі люди, які кажуть іншим людям те, що ті і так прекрасно знають і розуміють - або Великі або Ніякі:)

Люди часто роблять те, що їм зручно робити. Втім, так само люди роблять і те, що вони ЗМУШЕНІ робити, і те, що їх ПРИМУШУЮТЬ робити.
Можливі, звісно, варіанти, але мені здається, що ці три моменти (хай і дуже узагальнено, але все ж!) охоплюють повний мотиваційний ряд людських вчинків.
Але справа в тому, що всі пункти крім “зручно” - вони навряд чи викликають надто багато позитивних емоцій… мало того, мабуть, часто викликають і сталий негатив - втім, тут ВСЕ-ВСЕ-ВСЕ дуже суб’їктивно в кожному окремому випадку.
І все це потрібно усвідомлювати, використовувати, спостерігати.

Стара-добра пара потертих джинсів!
Що може бути зручніше:)

Так, звісно - можна придбати нові, звісно, ці вже дуже зношені; можливо, такі вже ніхто і не носить. Можливо, на них можна довго-довго рахувати залишки старих плям від кави/вина, чи відмітини від цигаркового попілу - але вони УЛЮБЛЕНІ ТА ЗРУЧНІ!

Вони ідеально тобі підходять (а якщо й ні - яка різниця?), тобі звично вдягати їх щоранку (процес цей взагалі-то й жодного свідомого втручання не потребує: в моторній пам’яті вже давно закладено кожен рух) і вони ідеально стають твоїм продовженням, їх просто не відчуваєш на собі!

Людині зручно робити те, що вона робить, і вона, людина, дуже часто цю зручність одаровує любов’ю. Тобто вже не каже “мені зручно носити ці джинси”, а каже - я люблю ці джинси! І не тільки ЦІ ДЖИНСИ, а й СЕБЕ В ЦИХ ДЖИНСАХ:)

Звісно, це майже завжди неусвідомлено: так, дуже добрезабезпеченим людям зручно кохати таких самих як вони - і вони ДІЙСНО ЛЮБЛЯТЬ людей, що поруч із ними!
Чомусь ніхто з них не каже: мені просто зручно мати стосунки із “рівними собі”, всі чомусь кажуть про любов, про почуття, про “створення одне для одного”, про покликання і ще багато-багато оманливих речей.

Кохання - воно ж без кордонів, хіба не так??
Так-то так, але донька олігарха чомусь, як правило, не закохується в бідних студентів, що живуть від стипендії до стипендії та економлять на кожній лишній булочці (на користь зайвої пляшечки пива, наприклад;) ) - чому? БО ЦЕ НЕЗРУЧНО!

Зручність - ось Саме Те, що підводить нас під моральні, особисті цінності, під почуття та під усвідомлений (та не дуже) вибір.
Втім, багато людей так і кажуть: мені просто зручно бути з цією людиною (якщо говорити про відносини - просто надто характерний приклад), що вже, мабуть, можна розцінювати як такий собі прояв любові.

Отже, ЗРУЧНІСТЬ! Блог має бути зручним:) звісно, це суб’єктивно - бо він ще може бути НЕОБХІДНИМ або ти можеш бути ЗОБОВ’ЯЗАНИМ його читати. Але чисто суб’єктивно (мабуть, просто із великої любові до прекрасного) мені здається, що блог все ж має бути ЗРУЧНИМ.

Зручним - незалежно від іміджу:)
І тут важливо підкреслити, що зручними можуть бути як старі потерті джинси, так і футболка з дурнуватим написом та шорти (в яких заледве можна сховати вогнепальну зброю:) ); чи навіть строгий, стильний, вишуканий діловий костюм.
Справа - не тільки в особистості: для кожного з нас може бути зручним усе з вищепереліченого.
Але так само кожному з нас може бути незручно - як в джинсах, так і у футболці з шортами чи костюмі. Це залежить як від усіх цих речей, так і від особистого настрою чи “зручності” моменту.

На “зручність” моменту блоґґєр вплинути, мабуть, не може, а ось на ЗРУЧНІСТЬ СВОГО БЛОГУ - таки може:)
Головне не дай Боже не подумати, що я тут кажу про технічний функціонал блогу як основоположний момент. В жодному разі! Є дуже багато ЗРУЧНИХ блогів, як вже казав, на звичайнісінькій блоґґєр.ком-івській платформі, без жодних доробок (”тюнінгу”) та вдосконалень, на стандартному дефалтовому дизайні.
Не в цьому справа.
Справа - у всьому зразу. Це якраз той момент, коли наше ЗАХІДНЕ усвідомлення речей дає дуже велику тріщину і не здатне навчити як правильно робити аби всі були щасливі: і це все через акцентування уваги на ДРІБНИЦЯХ, через АНАЛІЗ як улюблений наш вид мозкової діяльності.
А що ж таке аналіз??? Це подрібнення предмета дослідження на частини і вивчення кожної з них окремо. Так ось - ми так захопилися цим подрібненням і вивченням цих СКЛАДОВИХ, що вже давно і забули - вони взагалі-то складають якесь одне ЦІЛЕ, яке, по великому рахунку, є НЕПОДІЛЬНИМ!

Сам бачив як багато хто брався за “щось окреме” і при цьому щиро радів тому, що зробив БЛОГ КРАЩИМ:) воно-то з боку смішно, але - нікуди від цього не втечеш..
Не може бути універсальних рішень! Наприклад, прийти до дизайнера і сказати “зроби мені ульотний дизайн, щоб всім носа утерти!”
Зробить. Запросто. Але воно далеко не означає, що блог стане ЗРУЧНІШИМ для когось, чи виглядатиме адекватніше. Все надто пов’язано: тематики, манера спілкування (викладення своїх думок), читацька аудиторія, виверження червоних кратерів десь на марсі, плями на сонці, помах крил метелика десь в Китайській Народній Республіці…

ВСЕ аналізу піддати просто неможливо, людям до цього ще дуже і дуже далеко - ну але це ж не означає, що не можна робити ЗРУЧНІ гарні симпатичні речі, отримувати від цього задоволення і приносити його іншим:)

До речі, зручність - вона стосується не тільки аспекту сприймання читачем…. Зручність так само стосується і безпосередньо блоґґєра та його блоґґєрської діяльності.
Йому теж МАЄ БУТИ ЗРУЧНО!
Має бути зручно писати, відповідати на поодинокі (:))) чи не дуже) коментарі.
Має бути взагалі ЗРУЧНО - спілкуватися на теми, які хочеться обговорити, висловлювати свою думку; приділяти час для написання своїх геніяльних думок в блог.
Тобто це охоплює все - від того, що має бути зручно набирати текст на рідній клавіатурі (ох, зачепив хвору тему….) та елементарно сидіти перед монітором щоб ніхто не витрищався у спину (чи, якщо це на роботі - то не дай боже, начальство впаде у свій звичайний стан “навіть якщо не маєш роботи - повинен її ВИКОНУВАТИ!”); і до того, що має бути морально зручно, чи, якщо хочете, КОМФОРТНО вести свій блог.

Тут так само може бути НЕОБХІДНІСТЬ за ЗОБОВ’ЯЗАНІСТЬ, про які я казав маючи на увазі читачів - але так само як і в тому випадку, я все ж вважаю, що блоґґєру також має бути ЗРУЧНО вести свій блог, і це в першу чергу. А не так, що в блог він МУСИТЬ  писати, і від цього, мовляв, нікуди не дінешся.

І в цій справі також немає універсальних рішень!
Хочеться згадати одну річ… Генрі Форд прославився саме своїм конвеєрним способом виготовлення автомобілів (перший конвеєр, по-моєму, збирав суто карбюратори) - і цим самим він зробив авто доступним більш-менш широкому загалу. Плюс - започаткував еру автомобілебудування.
АЛЕ! Сам він завжди їздив на авто РУЧНОЇ ЗБОРКИ.
Прошу запам’ятати цей момент - тільки в індивідуальному порядку можна говорити про якусь якість, про якусь творчість та, мабуть (згідно з моїми особистими критеріями, звісно…) - УСПІХ.

Відтак, і зручний блог… - получається, це блог, який з радістю відвідуєш, який (навіть якщо він далеко не є досконалим) тобі цікаво читати, коментувати. Який, хоч і не є життєво тобі необхідним по роботі, чи ще з якихось причин, - просто приємно подивитися, підписатися на РСС-стрічку..
Який є зручним  як та пара старих потертих джинсів:)
І - який є зручним і для свого автора (авторів). Інакше, мабуть, чесності у стосунках зі своїми читачами не досягнути. Бо я тут все ж намагаюся говорити про якісні блоги, а не про продукти масового конвеєрного виробництва.

********

До речі, було б цікаво дізнатися в громади хто скільки блогів може з чистим сумлінням назвати ЗРУЧНИМИ для себе?