Монетизація блога

Навіть не знаю - мабуть, якщо взяти кожного блоґґєра за шкірку і витрясти з нього усі думки, що таким чи іншим чином були втрачені в процесі життєдіяльності і так і не знайшли свого відображення на шпальтах рідного блогу… мабуть, можна було би видавати щось співрозмірне з Малою Радянською Енциклопедією:)

Дійсно, дуже-дуже багато варіантів на кшталт “о! хороша думка, обов’язково треба собі десь запам’ятати, а як прийду додому/з’явиться час/доступ до інтернету/мине похмілля - то зразу написати в блозі. ідея - просто супер! таке точно не забудеш:)”.
Ще для певності повторити про себе кілька ключових слів (таких, аби наштовхували на зміст з перших “акордів”) - і все: успіх абияк забезпечено!

Правда, коли настає цей самий час писати в блог (чи реалізовувати якусь іншу свою геніальну ідею) - то в пам’яті залишається тільки інформація та сильні емоційні враження про те, що в ній, пам’яті, щось було, і було щось важливе та цікаве. Сидиш, думаєш, згадуєш, напружуєш нещасну голову - і нуль результату, все по-старому: інформація про те, що інформація була - є, а самої інформації - нема. І не пригадується хоч стріляйся.

Потім, правда, буває, що деколи воно таки вертається - якщо наштовхнутися на якись такий собі психологічний “якір”, що поєднано в пам’яті саме із тою ідеєю чи інформацією: може зазвучати пісня під яку прийшла в голову блага вість, може початися в телевізорі той самий рекламний ролик, може випадково “на автоматі” статися якись жест (мовляв, “так і тянєтся рука!” (с)), а може виступити в якості такого якора і запах смаженої картоплі чи солоних горішків під пиво - у підсвідомості свої шляхи..

А буває і так, що якось потім через якись час знову дійдеш до тієї ж ідеї - але почуття того, що щось безповоротно втрачено так і не полишає: тут вже не знаєш - це саме, чи не це саме, чи це саме - але йому чогось бракує..

ЯК БОРОТИСЯ???

Боюся, це не той випадок, коли вітер можна поставити собі на службу - би крутив, наприклад, ось такі ось охайненькі вітрячки:)

Найкраще, звісно, це ОДРАЗУ ідею втілювати в життя - тоді і враження найсвіжіші, і наміри більш чітко окреслені, і взагалі - все має притаманну лише “свіжим” думкам цілісність та довершеність; крім того - адекватним є і емоційне наповнення ідеї та наміру, а це (я переконаний!) найважливіша складова вдалої реалізації.
Бо буває, часто буває таке - от сам зміст прекрасно пам’ятаєш, а чому так, для чого  - просто настрій елементарно не “від того”: вже важко налаштуватися на той самий лад і зрозуміти в чому ж полягав задум. Суха інформація, на жаль, не може дати повну картину - відповідно, втілене будь-що на її основі і не буде мати гармонійності. Чогось просто бракуватиме…

НОТАТНИК:)

Нотатник - це добре: можна будь-де взяти і записати (таким чином відкладаючи на майбутнє) те, що спало на думку. Принаймні, потім не доведеться ламати голову над віднесеними вітром думками:)
Але тут постає дві проблеми:
1. Нотатник ЗАВЖДИ має бути десь при собі
2. Нотувати треба так, аби потім змогти відтворити відкладене якнайповніше

З першим, мабуть, простіше всього: майже в кожного зараз при собі є така зомбуюча адська машинка як мобілка - от в неї і можна занотовувати все, що завгодно. Особисто я записую це я смс-ку і зберігаю її - потім в “збережених” можна колупатися в пошуках натхнення, сенсу буття та зв’язку з Космосом досхочу:)

А ось друга проблема - не треба сміятися - дійсно цікава.. Справа в тому, що вже неодноразово траплялися випадки, коли в тих самих “збережених” відкриваю я таку “нагадувалку”, читаю набір слів, які самі по собі мають конкретно визначений зміст, але разом щось геть не бажають шикуватися в щось бодай трошечки впорядковане. Дивишся, дивишся, і думаєш - а що то воно означає, і що це я мав на увазі?
Ну ось такого роду думки вже однозначно що еміґрували на постійне місце проживання в уже згадану Країну віднесених вітром думок - десь кілька місяців періодично повертався до тих нагадувань з надією все ж розгадати страшенну таємницю, і врешті-решт повидаляв їх усі (про що тепер таки шкодую - бо міг би тут викласти і продемонструвати механізм еміґрації в дії).

Тож формулювати (хто таки візьметься наслідувати передовий досвід мобільного конспектування) потрібно все ж якось більш зрозуміло.. Воно-то так, коли пишеш, то здається що перше ключове слово - і все прекрасно згадається  саме по собі, але це ОМАНА! Далеко не завжди так відбувається:) тому краще писати зв’язно, і цих самих ключових слів чи фраз давати побільше - мобілка від цього в кишені важчою не стане.

До поточного посту, наприклад, вже не пам’ятаю коли (десь в Криму я був…) написав таку нагадувалку: “Втрачені думки, нотування в мобілі”.

А ще - знаю точно, що на цю ж тему писали хлопці-блоґґєри багато корисного, а знайти от не можу:(

Взагалі, я тут описав дві проблеми - але є й третя.. І полягає вона в тому, що ідея є, і ідея не забулася - але немає як її реалізувати.. Про це ще напишу на прикладі однієї такої власної..

Будьте при пам’яті!
І не забувайте телефонувати батькам (як казав колись поточний і майбутній мер столиці Черновецький)

Взагалі, багато всякого на цю тему сказано - в основному (з того, що я бачив) Ярослав висловлюється про перспективність та прибутковість україномовного блоґґінґу. І навіть про модність:)

Я, взагалі, хочу нагадати, що ж таке мода як поняття (зізнаюсь, я колись був прийнятий на роботу до одного вуза в якості викладача загальної статистики, статистики фінансів, банківської статистики - і взагалі усього, що стосується статистики:) правда, працювати в цій галузі передумав, про що ніц не жалкую) - так-от, мода - це значення елементів якоїсь вибірки, що зустрічається НАЙЧАСТІШЕ.
В цьому світлі особисто я сказати, що україномовний блоґґінґ - це модно, на жаль, не можу. Бо з цієї формальної точки зору блоґґінґ україномовний не те що не модний - а ним взагалі можна знехтувати як статистично незначимою величиною:)

Загалом - так, я згоден, що грошей потрібно шукати там, де їх ще ніхто не знайшов. Але з іншого боку шукати, наприклад, нафту на Майдані Незалежності, мотивуючи це тим, що тут її ніхто ще ніколи не шукав і навряд чи шукатиме (мовляв, такий я унікальний - абияк моє починання принесе мені багато грошей!) - також, мабуть, не варто.. Я би, принаймні, не радив.
Хоча - з іншого боку, це можна перетворити на фарс і за правильного піар-підходу непогано розкрутитися. Але нафти таки не знайдете!

Так, мабуть, приблизно по аналогії і в україномовній блогосфері - погоджуюсь, тут ще цілина “непіднята” - але це зовсім не означає, що через рік-два-десять буде що “піднімати”:) це не дуже раціональний підхід, скажу я вам… При тому, що блогосфера як така взагалі може “загнутися” під тиском сервісів, хоча б, на зразок Хайвея - чи, якщо вже задовільняти точку зору особливо критично налаштованих представників укрблоґґєрської громади, може померти так і не народившись.

Думаю, роздуми про перспективність україномовного блоґґінґу потрібно обов’язково скоординувати якось із роздумами про взагалі перспективи розвитку (себто поширення) української мови як такої - і навіть не кажіть, що, мовляв, тут усе ясно, безхмарно, і шлях тільки один - до світлого майбутнього.
Як співали хлопці з групи Тік на таврійських іграх, “совєти не побудували комунізм бо у них не було сєксу - а був алкоголізм”.

Отже, які чинники розвитку мови? Це - ПОЛІТИЧНІ чинники, тобто лобіювання української мови з боку можновладців крізь криваві розборки з цього приводу з дуже неслабенькою опозицією (чи навпаки - бо сьогодні одні влада інші опозиція, завтра - інакше…). Ні, я не кажу, що от прийде хтось і українську мову заберуть зі спілкування, чи ще щось таке - зовсім ні, хто спілкується українською наразі той, скоріш за все, і надалі спілкуватиметься (хоча знову ж - якщо політика буде іншою, то половина з них з легкістю перейде на російську).
Але і українізувати Україну - це також потрібно дуже багато часу і дуже багато зусиль.

Повертаючись до політики, расклад наразі такий: “проукраїнський” владний елемент в органах центральної влади представляють, прямо кажучи, НУ, НС, БЮТ - інші просто надто слабенькі. “Антиукраїнський” та, відповідно, проросійський елемент - ПР та комуністи.
Плюс - БЮТ наразі в постійних сварках з Президентом, ще трошки - і піде на розкол, це у нас запросто. Тут стабільністю і не пахне - щирістю відносин та послідовністю політики також.

АЛЕ як тільки баланс сили трошечки зміститься в проросійський бік (чи, принаймні, залишатиметься таким, яким є на даний момент) - потрібно всього-навсього ТРИ МІЛЬЙОНИ підписів для ініціювання ВСЕУКРАЇНСЬКОГО РЕФЕРЕНДУМУ стосовно надання російській мові статусу другої державної.

І підписи ці вже повним ходом збираються:) так-так! Сам бачив в Одесі недалечко від залізнодорожного вокзалу палаточку, де збираються підписи - а взамін роздаються на знак підтримки російської мови… ГЕОРГІЇВСЬКІ СТРІЧКИ. Мало того - багато людей ходить містом із прив’язаними цими стрічками до елементів свого туалету. На знак підтримки саме російської мови.

А тепер риторичне запитання: як ви думаєте, важко зібрати три мільйони підписів ЗА такий референдум? - та смішно подумати: лиш Одеса з Донецьком на пару можуть принести до такої “скарбнички” більше підписів:) Я ще мовчу про інші міста, АР Крим..

І ще одне риторичне запитання: якщо такий референдум проводиться - чи достатньо людей проголосує “за” російську мову як другу державну? Особисто я думаю, що ТАК. Проголосують аж бігом - і доведеться вводити ще одну мову. Ні-ні, не подумайте, я не забув про референдум, де ми всі дружно проголосували за двопалатний парлямент та скорочення чисельності нардепів до трьохсот.. Але на то НЕ БУЛО ПОЛІТИЧНОЇ ВОЛІ! А тут - вона ого-го яка!

Дивимось далі: Російська Федерація продовжує нарощувати інтенсивність своєї культурної, економічної та політичної експансії на територію України - годі й казати, що половина нашої влади є проросійською.. Це вже навіть не “помічення території”, про що кажуть нам аналітики, згадуючи про святкування Чорноморського флоту до якого не долучиться жодне українське судно, і навіть не захоплення маяків, і не марші підрозділів збройних сил РФ територією України - це вже є система, до якої (ЩО НАЙГІРШЕ ЗА ВСЕ!) ми вже просто звикли:)
Ми звикли, що наша офіційна влада все стерпить і прогнеться черговий раз під Росію, ми звикли, що ті почувають себе у нас тут як вдома, що російські політики організовують прийоми українських громадян і допомагають за їхніми зверненнями..

А протиставити нічого!
Відповідно, все в купі - економіка, політика, соціум - якраз і не надто дає нам світлі перспективи стосовно розвитку української мови. Навіть навпаки…
Що можна протиставити ненажерливому і наглому сусідові? Можна було б НАТО - це також не надто добре, але куди діватися? Якщо не НАТО - то просто потрібно одразу лягати під Росію, і сказати реально: ми ніяка не суверення держава, а форпост між Росією та його західним антиподом.

Але ж до НАТО потрапити нам ще ой як не світить - мало того, що не беруть так зразу.. Так якщо і братимуть - тут ТАКІ заворушення почнуться на супротив, і знову ж - референдум вирішить справу геть не на користь Західної орієнтації.

То скіжіть будь ласка - хто де бачить розвиток мови? Чи її “моднішання”, чи ще щось подібне? Більше ЗМІ стало виходити українською?
Президент робить що може в цьому напрямку і зі шкіри геть лізе - але сам уже заледве, бідний, тримається і не знає вже на які і з ким компроміси йти аби хоч щось контролювати.
Якщо баланс влади перехилиться на бік Юлії Володимирівни - я не думаю, що вона переживатиме за українську мову. Точніше, я абсолютно упевнений, що не буде:)

Я боюся, що доки українська мова взагалі стане модною, і блоґґінґ український - поняття самого блоґґінґу вже, скоріш за все, еволюціонує в щось інше і видозміниться настільки, що блоґґінґом його язик назвати не повернеться.

Стосовно ж того, чи вигідно це - україномовний блоґґінґ.. Говорячи про себе - знаєте, те, що я заробляю на своїх блогах, аж ніяк не пов’язано з їх україномовністю. Ні, тобто однозначно, що читачі читають українською, і що спільнота україномовних блоґґєрів є набагато тіснішою, дружнішою (через свої більш скромні об’єми), із більшою взаємопідтримкою…Але я маю на увазі, що ЦІЛЕСПРЯМОВАНО замовити рекламу саме на україномовному блозі - у мене, на жаль, не було такого позитивного досвіду.
Оплачують лінки на ресурсі з відповідним рейтингом, а там - хоч арабською пиши.

Ну і, плюс, от ти, Ярославе, пишеш звід з київського мінікемпу..
Скажи, Ярославе - багато доповідачів спілкується українською? А скільки з них ПИШЕ українською? А якщо взяти взагалі усіх “авторитетів” із “українських” соціальних медіа та “навколоїхніх” прошарків - СКІЛЬКИ З НИХ Є УКРАЇНСЬКИМИ?

Тобто я веду до того, що у нас все як завжди, в Україні - якщо і є щось українське, то зроблене не нами, а кимось іншим аби на нас же заробляти:)
Наші медіа творять російськомовні люди, які дають українську мову інтерфейсу на вибір не з любові до неї, а чисто з бізнесового розрахунку.
Цього ми хотіли? Аби росіяни прийшли і зробили україномовний ресурс нам на втіху а собі на заробіток?
Це є УКРАЇНСЬКА БЛОГОСФЕРА???

Грубо кажучи - ми знову просрали все своє, вибачте за формулювання: у нас ні пошуковика нормального немає, ні взагалі чого-небудь дійсно потужного - все чуже, і заробіток від усього чим ми користуємось стрункими шеренґами крокує за кордон. Фінансувати розвиток іноземних порталів, книговидавництво, медіа тощо.

Салют!
Шануймося:)

Одразу зауважу, що “антикорпоратив” - тут вживаю цю дефініцію тільки тому, що вона вже є “розкрученою” і зміст її приблизно є зрозумілий людям.
Разом з тим відмічу, що до руху цього так званого (втім, вже казав якось про своє відношення до цього процесу, що є модним, але, по суті, підпорядкованим все тим же законам розвитку; таким собі гарним брендом на службі у нових вимог до експлуатованої планктонової однорідної маси з боку все тих же осіб) не маю жодного відношення, і взагалі - як вільна людина може, наприклад, віднести себе до тієї чи іншої класифікації??
Це було б так само як, наприклад, емо-хлопчики та емо-дівчатка між якими немає абсолютно ніякої різниці, свідомо заради “вивільнення” себе заганяють одне одного до набагато жорсткіших рамок, ніж продукуються наразі серед білих людей (”білих” - в переносному, звичайно, сенсі).

Режим - це така штука… Що особистий, що політичний, що взагалі будь-який інший: от чому коли я працюю на роботі, то потрібно приходити на неї саме на дев’яту годину? Чому робочій тиждень є не якимось там, а саме сорокагодинним? Хто це постановив, хто придумав - і чи запиталися мене на предмет згоди такого раскладу на “вході” в ці економічні відносини?
Ні, ніхто не спитав - але наразі все життя втовкмачували в голову, що саме так має бути і ніяк інакше.
А сорокагодинний робочій тиждень - це є ніякі не наукові обґрунтування, і ніякі не результати досліджень чи експериментів: це просто те, що свого часу відвоювали профспілки в кровожерливих капіталістів-експлуататорів.
Так і залишилося:)
І дійсно - не зробити ж робочій день, наприклад, замість восьмигодинного тригодинним, наприклад! Так не можна: бо муряшка тоді матиме забагато вільного часу, яким, як відомо, розпоряджатися вона не може і не вміє за означенням. Вона, муряшка, тоді розгубиться без чуткого керівництва та м’якого ненав’язливого спрямування своїх дій в потрібне русло - а це нікому не потрібно: ні муряшкам, ні їх власникам.

Але система освіти - вона не спить: вона день і ніч готує нам в першу чергу не фахівців, не спеціалістів і навіть не професіоналів. А готує людей - адептів потрібного способу життя, режиму, ходу думок та цінностей.

Хоча і освіта - це ще таке.. Є, є там простір для маневрів, як не крути. А ось РОБОТА - … Це вже зовсім інша справа.
Приходиш на так звану “офісну” роботу, і ніби нічого такого складного - навтіь думаєш: “а чому саме вища освіта? за місяць-другий можна і мавпу натаскати - виконуватиме усе це анітрохи не гірше за мене…”
Потім кілька днів висиш на телефоні, потім кілька місяців підряд готуєш одні і ті ж звіти, потім починаєш вловлювати закономірності темпоральної динаміки, притаманної цьому офісові; далі - вже навіть (що дуже погано!!!) починаєш наперед задумуватися над роботою, яку слід буде виконати: от з такого по таке число це зроблю, плюс запас у день-два, а потім ці звіти, а потім ще таке може випасти в наступному місяці і т.д. і т.д. і т.д. і т.д.

А ще за якись період помічаєш, що різні речі, які одразу сприймав просто як щось кумедно-нереалістично (НУ БО НЕ МОЖЕ БУТИ, АБИ ЛЮДИ, НОРМАЛЬНІ ЛЮДИ, ПЕРЕЙМАЛИСЯ ТАКОЮ ДРІБНОТОЮ!) - тепер вже стають нормою.. Ще - вже плануєш своє життя відштовхуючись від робочого режиму (щоденний вільний час, вихідні, державні свята, відпустка…).

І - розслабляєшся: лягаєш на гарну течію, ловиш легенький вітерець на парус і просто ходиш стадом туди куди і всі. Скажуть - зроблю, не скажуть - буду пасьянси на роботі складати. Класно! Робочій час іде, зарплата іде - а ти нічо не робиш:) піднапряжуть - побігаєш кілька днів, пройде гаряча пора - суши весла..
Підйом, сніданок, маршрутка, робота, обідня перерва, кінець робочого дня, маршрутка, дім, вечеря, трошки часу, відбій. Не життя - КАЗКА! (як варіант: “НЕ ОЗЕРО - ЛЯГУНА!”).
І бовтайся в такому озері-болоті роками, де змістом життя є папірці-звіти, маршрутки, нещасна відпустка (за яку ти ще й вдячний!!! тобто ти не ненавидиш свою роботу за те, що 11 місяців вона робить з тебе ідіота, а вдячний їй за нещасний місяць відпустки! Оце вже справжня клініка - це вже незворотні зміни в нашій психіці..) і думки, мовляв, “от було би класно…”

Ну ось і все. Радій: тепер ти саме така людина, яка потрібна в цьому болоті. Ні більше, ні менше. Ну, можеш ще втішатися тим, що таких людей - мільярди, і що людей, на які ми всі працюємо насправді дуже і дуже мало.
На гачку! А щоби іще краще тебе вчипити - а давай видамо тобі машину.. ні-ні, не безкоштовно - а В КРЕДИТ! І заробимо на тобі, і ярмо на шию:) сподобалося? О-о-о, то бери ще й квартиру! До пенсії якраз розрахуєшся:)
І не кажи, що ми нехороші, і не кажи, що ми експлуататори чи ще щось в такому роді - і ДУМАТИ навіть так не смій! Ти - маєш бути вдячним за усе це, і маєш брати активну участь у “проповідуванні” усього цього.
Зрештою - РАЗОМ НАС БАГАТО!

Так а що з антикорпоративом? В загальноприйнятій формі це всього-навсього трошечки зміна форми, одне ярмо на інше - і часто-густо ще більш ярмисте, ніж було:)

До чого блоґґінґ?
А до того, що це і може стати таким собі початком шляху до вільного (наскільки це можливо через зовнішні обмеження та внутрішні границі) існування - тут важливо не “пересидіти в системі” (в якій краще взагалі не бувати..), бо якщо пересидиш - то усе властиве їй просто перенесеш на новий фронт, і це буде абсолютно ТЕ САМЕ.
Людей, що продовжують сповідувати систему там, де цього робити вже не слід - їх абсолютна більшість, і я гадаю, що саме в цьому і полягає наша ТОТАЛЬНА КРИЗА МЕНЕДЖМЕНТУ (тобто управління, бо слово менеджмент зараз ліплять де треба і не треба..), коли все є для того, аби добре працювати, комфортно працювати, багато заробляти самому і давати заробляти іншим, радіти життю і все таке - а наразі сидимо все в тому ж болоті.

СРСР вже немає, але він є! В державних структурах, в освіті, в культурі, в локальних масштабах організацій, підприємств.. Кожному офісу - по савдепії!
І що цікаво - цього ніхто не робить спеціально:) воно САМЕ так получається! Через обмеження світогляду кожного з нас. І чим більше в кожного з нас підлеглих - тим більшим є населення своєї локальної савдепії..

Сам процес обмеження світогляду (”заштуркання”, “забивання” людини) - дуже страшний процес: тому що людина, що є учасником його, процесу, просто внаслідок його ж протікання не має змоги бачити оці зміни в собі, усвідомлювати свою деградацію та “підтасування” під таку локальну савдепію. Бо ж оцінку собі і навколишньому людина робить саме виходячи зі свого світогляду - а якщо той змінився, то і стандарти змінюються, критерії оцінки і взагалі система цінностей: а з точки зору нової, “вдосконаленої” - все в повному ажурі:) а хіба було якось інакше? Ні, того всього не було - я завжди був таким і САМЕ ТАКИМ, і такий я є тому, що хочу таким бути і тому що це мені природньо властиво!
О-о-о-о, який же це страшний обман… Навіть не знаю що більше - обман чи САМОобман.. мабуть, в рівній мірі.

Особисто я гадаю - блоґґінґ таки може стати одним із способів досягнення хоч якого-не-якого, а досить таки вільного існування.
Способів, взагалі, є безліч - це однозначно; так само однозначно, що тут не вид діяльності має вирішальне значення, а саме самоусвідомлення людини себе як такої, що не має достатнього простору для свого існування та бажання і внутрішні сили на шлях до кращого.
Але вже те, що блоґґінґ дає просторову незалежність, неприв’язаність географічно до “робочого місця” - це вже величезний плюс. Додати ще відносну відсутність часових обмежень, спілкування з цікавими людьми (знову ж таки - без географічних обмежень!) - і получається щось таке, що в сукупності таки має багато конкурентних переваг…

Загалом - на моє повне переконання - навіть коли технічний рівень розвитку людства дозволятиме кожному (чи принаймні переважній більшості) працювати хоч з дому, хоч з курорту, хоч з улюбленої кафешки, хоч з рідної полонини - люди все одно ходитимуть в тісні мурашники-мегаполіси, і кучкуватимуться на наддорогих (невиправдано дорогих!) житлових площах, і молитимуться на Режим та Догми. А ще - сидіти і сперечатися у кого мурашник кращий, “справедливіший”, а в кого гірший.
Як в класиці української літератури - коли два кріпаки збираються і нарікають на своїх панів, паралельно вирішуючи кому ж із паном пощастило а кому ні. І при цьому жоден навіть припустити не може, що ПАНА ВЗАГАЛІ МОЖЕ І НЕ БУТИ! Але ж така теза була повним абсурдом для тих кріпаків - тому так і жили.

Так само як для нас “А ЧОМУ, ВЛАСНЕ, ПОТРІБНО ПРАЦЮВАТИ?” і ще багато-багато інших - тому так і живемо:)
Хоча технічний рівень вже давно дозволяє працювати десь так одному-двом відсоткам населення Землі і забезпечувати при цьому усім необхідним решта населення. Мало того - цей відсоток-другий міг би працювати абсолютно добровільно (чисто задля задоволення своїх внутрішніх потреб) і так само абсолютно не обтяжуючи себе важкою працею.

Обмеженість - страшна штука..

І я таки сподіваюся, що блоґґінґ робить усіх нас хоч трошечки вільнішими, із хоча б трошечки ширшим кутом огляду всього сущого та уявного, трошечки більш незаангажовано мислячими та схожими на себе самих, а не свої нав’язані “савдепією” іпостасії.