Монетизація блога

(За зображення величезна дяка Mehanikу - сам я нічого, що пов’язане із зображеннями, робити не вмію:) )

ОТЖЕ! Час підбивати підсумки, і це робити, чесно кажучи, дуже цікаво і приємно. Думав прямо в пості додати лінки на учасників, але тепер мені здалося цього замало: хочеться підбити розширені підсумки.

ПЕРШ ЗА ВСЕ - величезна дяка усім, хто підтримав ініціативу (так би мовити, мою “гілочку” ініціативи):

http://novostavskiy.kiev.ua/

http://rip.in.ua/

http://electric.org.ua/

http://lekssus.livejournal.com/

http://mehanik.blog.net.ua/

http://tet-a-tet.org.ua/

http://www.konspirator.co.ua/

Ну а тепер, мабуть, найцікавіше: спробую скласти ці всі уривки докупи в такому ж порядку, і отримати таке собі уривчасте оповідання, створене спільними зусиллями.

Поэт ставит у своих ног кошелку‑сумку, похожую на те, с которыми в 50‑е годы ходили за покупками советские старушки – черную, грубую и клеенчатую. Он, не торопясь, копается в своей сумке – вынимает один листок и начинает читать. Читает он с выражением, с жестикуляцией. Голос у него хриплый, энтузиазма много, но ему далеко до московского визгливого, рыдающего и причитающего говорка Леньки Губанова, берущего начало, может быть в северных русских плачах. «Не тянет», – с превосходством думаю я…

Він мовчки кивнув головою. Офіцер вийшов, залишивши мене віч-на-віч з хлопцем.
- Я кілька разів запрошував тебе на розмову. Але ти щоразу бачив у цьому якийсь підступ. Аж ось, ми можемо вільно порозмовляти

Лермонт посмотрел на меня. Спросил:
- А ты?
- А я думал, что Мерлин - мифологический персонаж, честно ответил я.

Чеченский конфликт - из подобного ряда, когда вроде бы и молчать нельзя, да слова с трудом выговариваешь.
Война в Чечне не имеет ни оправдания, ни счастливого финала. Я выступал против войны в Чечне и в 1996 году, и в 1999-м.

Новая барабанная дробь.
Камилла ступила на сцену, но освещено было по-прежнему лишь ее лицо. Темные глаза загадочно блеснули.

Попереду йде служник від субаші і дме в ріг, скликаючи люд, полюбовників закидають гнилими помаранчами, камінням, коли ж вони, зганьблені, напівживі, повертаються додому, то жінку ще примушують заплатити за віслюка, так ніби вона його наймала для такої розваги, а чоловікові дають сотню київ по п’ятах або ж беруть відкупного по аспрі за кожний удар.
- Хіба й Хуму возили на віслюкові? - поспитала Кіната.
- Хума з царського дому, пихато мовила Хатіджа, - а султанським дочкам не належить те, що належить простолюдцям.

Корію сказали, що “уроків вчити не має”, тож запросто можна “скакнути додому на вихідні”.
Вони пішли у темінь і не повернулися. Батьки зачули щось лихе лиш по 25-му грудня.

Верхівки дерев, дахи автомобілів та людські голови увінчували стрічки; діти не чули землі під собою, а білки возсідали на рештках трави. Вони позначали кордони своїх володінь викиненою геть шкарлупою горіхів, а там, де біля водяних лілей на ставку громадилися повітки і гральні автомати, було встановлено кілька дощок, напнуто лаштунки, і за п’ять центів кожен міг туди увійти, щоб пережити театр, подібного якому ще не бувало. Ляльковиками, які водили ляльок на дротах, були Біллі й Френкі, обидві білки.

(Автори використаних уривків, відповідно: Лімонов “Это я, Эдичка”; Збіґнєв Ненацький “Нові пригоди Самоходика”; Лук’яненко “последний дозор”; Борис Немцов “Исповедь Бунтаря”; Джон Джойс “Файлы фараона”; П.Загребельний “Роксолана”; Любко Дереш “Культ”; Інґеборґ Бахман “Добрий Бог Мангеттену”)

Що цікаво! Я одразу якось помітив в когось на блозі в коментарі, що переважно всі книжки попадаються російськомовні. А тут отримуємо, що із восьми уривків ЧОТИРИ - українською! Здивований, чесно:)

Стосовно отриманого уривку… Ну, думаю, люди цей блог читають творчі, мислячі - гадаю, кожен для себе знайде якись окремий зміст, особливий..
Всім величезна дяка за участь, і - продовжуємо поширювати ідею в блоґґєрські маси!

************
************

Крім того! Mehanik у себе на блозі, вмотивований участю в заході, склав свій власний список книг, які повинні бути в кожного українця.