Філософія блогу

За підтримки:
Автолюбитель! Читал автоновости украины?

Під “швидким” контентом (інформацією) у цій публікації – розуміємо короткий; такий, що час на його прочитання-обробку займає мінімальний час. Наприклад, запис у твітері.
Під “повільним” контентом розуміємо навпаки – наприклад, “Війна і мир” Толстого. Або ще краще – повна збірка творів В.І.Лєніна.

Моя непідтверджена гіпотеза -
1. В онлайні споживається значно менше інформативного (і розважального) “повільного” контенту, ніж в офлайні.
2. Зростає запит на “повільний” онлайн-контент.
3. Цей “повільний” контент вимагає певних особливостей при публікації та розповсюдженні.
4. “Повільний” онлайн-контент є і буде безпосередньо чи опосередковано платним.
5. “Повільний” онлайн та офлайн контенти невдовзі стануть абсолютно ідентичними з точки зору сприймання (ненадовго – потім “перекос” піде в інший бік). Але поки що мають відмінності.

Онлайн взагалі асоціюється зі швидкістю – швидкість доступу, швидкість комунікації, швидкість поширення; мабуть – і швидкість споживання також входить до комплекту. А через швидкість – отримуємо велику кількість на виході. Чи велику кількість таких собі “заголовків” (до них відношу також і твіттер-повідомлення з лінками на різні матеріали), із яких добираються для прочитання одна-дві “повільніші” інформації.

Я думаю, шо якшо порівняти читання веб-сторінки з читанням паперового носія (наприклад, журнала); узяти абсолютно подібні матеріали, рандомізовану вибірку читачів – і дати їм читати інформацію, яку вони завідомо не візьмуться дочитувати до кінця; то “паперовий” читач довше пробігатиме “по діагоналі” не настільки важливий для нього некст, аніж “веб-сторінковий”; і в цьому “пробіганні діагоналлю” допробігається далі (не знаю на скільки – на абзац, два, три? але далі) вглиб тексту.
Причин багато і список зовсім не вичерпний:
- онлайновий читач за замовчуванням налаштований на більшу швидкість
- офлайновий не може взяти до рук одночасно 5 журналів і читати їх усі, а в онлайнового може бути відкрито до кількох десятків вкладок у браузері з, по суті, різними “журналами” (за аналогією до офлайну)
- розпорошення концентрації: онлайновий читач одночасно і читає, і бачить спливаючі вікна зі сповіщенням про нові твіти/листи на пошту/повідомлення у чаті/тощо.

Звичайно і безперечно – серйозні фахові необхідні для роботи (чи такі, що мають істотну значущість з інших причин) статті навіть величезних об’ємів однозначно будуть читатися дуже навіть уважно, від початку до кінця; незалежно від онлайну-офлайну. А статті з посиланнями на інші джерела, прикладами кодів тощо – “повільний” контент, який значно зручніше опрацьовувати через веб.
Читання літератури (в т.ч. художньої) – тут вже просто кому як зручніше.

“Повільний контент” йде в онлайні на ура – у першу чергу, професійний; тобто писаний професіоналами для професіоналів, або ж професіоналами для широкого загалу. І у другому випадку, як правило, це не окремі веб-проекти, це трансляції чогось; як сайт “дзеркала тижня” наприклад чи якогось іншого видання. А якщо і окремий – значить, тематика його максимальна близька до ай-ті, мережі тощо.

Інтернет-аудиторія дорослішає. Тепер їй хочеться читати не про те, як у кого у школі споживають алкоголь чи в чиєї старости унівєрської групи більший розмір грудей.
Тепер вона читає й про усе те, про що читають люди відповідного віку незалежно від рівня розвитку технологій та способів поширення інформації: робота, здоров’я, бізнес, родина, дозвілля, політика, усе що завгодно.

Разом з тим, веб міряє “оптимальні площі” “першими екранами” і подібними інструментами; мовляв, те, що одразу кинеться в очі – те прочитають, два абзаци нижче ніхто ніколи не побачить; а певну кількість знаків – і що далі навіть пошуковик знати не хоче [звісно, багато хто в онлайні це вже давно переріс - але менш якісна маса ще сповідує подібні цінності].
Гадаю, з цим треба боротися; з таким чисто “поведінковим” сприйманням читача (відвідувача). Мовляв, побачить цукерочку у перші 36 мілісекунд перебування на сайті – залишиться, не побачить – втече й ніколи не повернеться.
Боротися з цим – на рівні окремих блогів, інформаційних сторінок, видань тощо; думаю, у розрізі цього різниці між особливої немає:
1. Виховувати читача
- давати розгорнуту інформацію, привчати до такої
- правильно поширювати таку інформацію
- одразу налаштовувати на сприймання саме такої, “повільної” грунтовної інформації
- плата за контент – найкращий важіль для серйозного сприймання споживачем
- дотримуватися “редакційної політики”
- не робити різких маневрів
2. Зробити споживання повільної інформації комфортним:
- зручний шрифт, розставлення акцентів
- темпоритм інформації, структурування
- що “повільніший” контент – тим “повільніше” його оновлення: величезні інформації, результати спостережень, досліджень, розслідувань тощо – можуть залежно від розмірів і складності з’являтися раз на тиждень, місяць, квартал тощо
3. Оформляти таку інформацію відповідно
- повільна інформація одразу має сприйматися як така, візуально
- повільному контенту – “повільне” оформлення, тобто вигляд: кольори, фактури, шрифти тощо
4. Виховуватися читачем
- відслідковувати сприймання “повільного” контенту, адекватно реагувати
- перебирати діючий досвід від офлайнових контент-видавців
5. Мати адекватну віддачу
- “повільний” контент задля власної розваги не розраховуючи на жодну віддачу не варто; це серйозна праця, серйозний час – які марнувати не варто
- віддача – або прямі платежі за контент, або непряма вигода.

Виходячи з останнього пункта, уже можна сказати, що “найповільнішим” контентом буде платний контент – такий, як у нью-йорк таймс наприклад.
Звідти ж виходячи, можемо стверджувати, що “повільний” контент самотужки десь там у себе в блозі (якщо ви не публічна розкручена особа чи крутий фахівець) розміщувати ставатиме дедалі нераціональніше.
Уже давно діє система веб-журналістики, коли онлайн-видання плотять своїм авторам за контент. А то й наймають їх на постійній основі.
Писати у себе в блог і безкоштовно – чи писати те саме до колективного суб’єкта інформаційної діяльності, під своїм же іменем і за гроші?
Індивідуалізм, однак, також недооцінювати не варто – ринок онлайн-контенту цілком об’єднуватися в такі собі інформаційні осередки також не буде.

Онлайновий та офлайновий контент (починаючи від певних мінімальних об’ємів) стрімко наближаються одне до одного – за змістом, формою, структурою, ВАРТІСТЮ.
Але відмінності між їх сприйманням усе ж варто враховувати, принаймні, поки що.

********************
Звертався нещодавно за порадою до Надії, Ярослава і Сергія – відгукнулися, допомогли; дякую!