Філософія блогу

… Або далі про причини успішності блогів, блогєрів, сервісів і усього решти:)

Почнемо з першого.. або нє – спочатку невеличкий вступ, а потім вже “перше”: отже – якись блог, наприклад, читає багато людей, якись – дуже багато, якись – взагалі ніхто не читає; і це, як показує практика і про що свідчить Закон Великих Чисел та вездесуща Статистика – дуже далеко не завжди залежить від контенту, дизайну чи чого б то не було стосовно конкретного об’єкта.
Тобто якшо абсолютно зрівняти між собою контент, вигляд і усе-усе решта (КРІМ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ СКЛАДОВОЇ) – то з подивом побачимо, шо все одно: когось читають багато, когось – дуже багато, а когось і взагалі не читають.

Не будемо тут про те шо ж важливіше – контент, знак зодіаку, дизайн, війна в Іраці чи ще шось там: тут ми просто виокремлюємо соціальні складові і трошечки їх обмусолимо…

Ось тепер вже – ПЕРШЕ: Конформізм!

Ой, багато було експериментів з цього приводу – і усі вони були б страшенно смішними якби не були сумними: людина з абсолютно нормальним окоміром, даючи відповідь на поставлене запитання про розміри ліній ОСТАННЬОЮ з усіх опитаних (ПІДСТАВНИХ ЗВІСНО Ж), упевнено наполягає на НЕправильній відповіді – і лише тому, шо цю ж відповідь перед нею висловило багато людей, і ще й з упевненим виглядом…

Уявіть собі: у вас є СТО друзів-знайомих-коханців-тощо, і кожен з них при зустрічі запитує – “вася, хіба ти не читаєш www.supergivnoblog.org.ua? я от читаю!”
а ви їм – не знаю, не бачив(ла), я читаю нікомуневідомийалеменіцікавийблог.інфо… не чули за такого? – “нє, ти шо, то ацтой, як ти то можеш дивитися то про шо ніхто ніколи і не чув і не видів?”

І тут людина починає задумуватись: йо-майо, УСІ читають гівноблог – ану давай і я подивлюсь шо там?
Іде, дивиться – а там крім гівна таки дійсно нічого і немає:) але здибається з корішами, ті – “ну як, читав, круто, правда??” – і шо скажеш? шо ви усі придурки а я один розумний? – “ну.. так… вроді круто, ну я ще не розгледів якось…”
Всьо, ти серед соціуму СВОЯ людина – громада, знаєте, любить коли хтось дотримується тих самих норм…

А потім ця ж людина і сама до когось: “як?? ТИ не читаєш супергівноблог??? – УСІ його читають!”
Отак воно і починається – ланцюгова реакція:)

Шо є дуже пов’язане із ДРУГИМ: значимість.
Бо думка когось для тебе є ЗНАЧИМОЮ – як СОЦІАЛЬНО значимою, так шось для тебе є і ОСОБИСТІСНО значимим.
Соціальна значимість – от я почеплю на себе майку з лого вордпресу і в певному суспільстві буду впізнаваним і якоюсь мірою значимим. І соціум цей, в свою чергу, є для мене значимим – інакше на фіга мені ці дешеві панти би привернути його увагу:)
Це, знаєте, як тінейджер стругає далі ніж бачить від дешевої цигарки – але таки бере її знов і знов, і тиче до писку, і взагалі зі шкіри геть лізе би стати хоч трошки ЗНАЧИМИМ СЕРЕД СВОЄЇ РЕФЕРЕНТНОЇ ГРУПИ.

Особистісна значимість – мабуть, трошечки складніша…. Тут людина десь підсвідомо чи свідомо чи хоче закосити під когось, чи просто поважає чиюсь думку з того чи іншого приводу.
І отут, наприклад, така людина каже десь – “знаєте, а я от читаю супергівноблог, і він мені дає багато цікавих приводів для роздумів, шо б там про нього не казали і хто б його не читав лиш тому шо сотня таких самих як він то читають. Думаю, не все так просто…”

Шо робити? – треба іти і хоча б подивитися на той гівноблог. Ідемо, дивимось – а там фігня фігньою, і нічого окрім того. АЛЕ не втікаємо звідти тієї ж миті – не втікаємо тому, шо ЗНАЧИМА ДЛЯ НАС ТОЧКА ЗОРУ КАЖЕ, ШО ТАМ ТАКИ Є ШОСЬ ОКРІМ ГІВНА.
Дивимось, придивляємось, передивляємось, багато-багато думаємо – і або таки знаходимо шось (під дією значимості для себе), або все ж не знаходимо.

Третє: проекції.

А це ще, мабуть, трошечки складніше за попереднє і, тим більше, за передпопереднє.
Пам’ятаємо кіно “армаґєдон”? Там коли “космонавтів” тестував психолог – показував плями і, мовляв, “а шо ти тут бачеш?” (то у багатьох кінах можна було побачити… зветься “плями Роршаха”) – там ще хтось із них вроді цицьки видів на усіх плямах (маніяки в різних комедіях в кожній плямі ще люблять бачити усілякі криваві сцени, відірвані частини тіла, скривавлені знаряддя вбивства тощо).

Суть полягає от в чому: наш мозок бажає якось завершувати усі картинки, образи і всьо решту шо він отримує ззовні – наприклад, (також в одному кіні було) коли людина недовго бачить гральну карту де чорним кольором намальована чірва (яка взагалі-то має бути червоною), вона абсолютно переконана в тому, шо це піка. І таких прикладів багато:)
Так само мозок намагається НАДАТИ ЗМІСТУ усьому: якшо людина “знає”, шо “там” має шось бути (при цьому абсолютно неважливо де це “там”) – то вона ОБОВ’ЯЗКОВО “там” шось побачить!:)

Тут головне – би “там” таки дійсно не було чогось, шо б нагадувало шось конкретне. Тобто СТИМУЛЬНИЙ МАТЕРІАЛ (той, шо впливає на наш мозок) – має бути МАКСИМАЛЬНО НЕВИЗНАЧЕНИМ: так, шоб він нічого абсолютно собою в смисловому плані не являв, але настільки загальним – шоби під нього можна було підтасувати абсолютно усе, усе – шо завгодно.

Таким чином можна читати якись блог (користувати якимось сервісом, палити якісь конкретні цигарки, дивитися якогось серіала – та УСЕ, ЩО ЗАВГОДНО) – в якому абсолютно нічого нема. Тобто є – але воно настільки невизначене, шо як то кажуть – “розумій як хочеш”. Людина так і робить – ВОНА РОЗУМІЄ ШОСЬ СВОЄ, ВОНА ДІЙСНО “БАЧИТЬ” ТАМ ШОСЬ; тобто вона має змогу мати такий собі піддатливий пластелін, який під дією вашої психічної проекції прийме абсолютно будь-якої форми: хтось “побачить” там новенький ламборджіні – і він там дійсно буде для цієї людини, а хтось – якісь езотеричні откровення, і вони також там будуть.
Але – всього-навсього як ваша проекція на то.

Отут, до речі, під дією значимості (дивись “друге”) можна побачити шось геніяльне де завгодно!
Намалюй вася пупкін чорного квадрата – кому він треба? А чому? Бо він НІ ДЛЯ КОГО НЕ Є ЗНАЧИМИМ, той вася пупкін.
А намалював Малєвіч – і це ШЕДЕВР!

Таким чином в якихось “геніяльних” і мегарейтингових блогах кожен може ДІЙСНО ЗНАХОДИТИ ДЛЯ СЕБЕ ШОСЬ МЕГА-ГІПЕРЦІКАВЕ І КОРИСНЕ – якого там може зроду і не бути:)

Ну і коротенький підсумок: воно, знаєте, усе поодинці не ходить – десь то, десь інше, десь 1+2, десь усе зразу, а десь (навіть і таке буває!!!!) – таки дійсно чимось цікавий блог (сервіс, цигарки, серіали тощо).
Бо навіть найгеніяльніший автор – не буває так, би у нього кожен пост був незмінно геніяльним: це я до того, шо навіть Дійсно Вартісний Блог (ресурс, сервіс … пам’ятаємо той список) – його сприймання усе одно не обходиться без розглянутих 1+2+3;
бо хтось читає його – і нічого не доганяє, але читає – бо “усі” читають;
хтось читає – би пантанутися чи відчути себе більш значимим “для самого себе”, чи то би усвідомити себе частиною референтної групи (в якій приваблюють інші якісь моменти, а цей – як необхідний атрибут);
ну а хтось – бо бачить там зовсім не то, шо там є. Але йому це подобається, і це для нього є цінним:)