Філософія блога

Навіть не знаю - мабуть, якщо взяти кожного блоґґєра за шкірку і витрясти з нього усі думки, що таким чи іншим чином були втрачені в процесі життєдіяльності і так і не знайшли свого відображення на шпальтах рідного блогу… мабуть, можна було би видавати щось співрозмірне з Малою Радянською Енциклопедією:)

Дійсно, дуже-дуже багато варіантів на кшталт “о! хороша думка, обов’язково треба собі десь запам’ятати, а як прийду додому/з’явиться час/доступ до інтернету/мине похмілля - то зразу написати в блозі. ідея - просто супер! таке точно не забудеш:)”.
Ще для певності повторити про себе кілька ключових слів (таких, аби наштовхували на зміст з перших “акордів”) - і все: успіх абияк забезпечено!

Правда, коли настає цей самий час писати в блог (чи реалізовувати якусь іншу свою геніальну ідею) - то в пам’яті залишається тільки інформація та сильні емоційні враження про те, що в ній, пам’яті, щось було, і було щось важливе та цікаве. Сидиш, думаєш, згадуєш, напружуєш нещасну голову - і нуль результату, все по-старому: інформація про те, що інформація була - є, а самої інформації - нема. І не пригадується хоч стріляйся.

Потім, правда, буває, що деколи воно таки вертається - якщо наштовхнутися на якись такий собі психологічний “якір”, що поєднано в пам’яті саме із тою ідеєю чи інформацією: може зазвучати пісня під яку прийшла в голову блага вість, може початися в телевізорі той самий рекламний ролик, може випадково “на автоматі” статися якись жест (мовляв, “так і тянєтся рука!” (с)), а може виступити в якості такого якора і запах смаженої картоплі чи солоних горішків під пиво - у підсвідомості свої шляхи..

А буває і так, що якось потім через якись час знову дійдеш до тієї ж ідеї - але почуття того, що щось безповоротно втрачено так і не полишає: тут вже не знаєш - це саме, чи не це саме, чи це саме - але йому чогось бракує..

ЯК БОРОТИСЯ???

Боюся, це не той випадок, коли вітер можна поставити собі на службу - би крутив, наприклад, ось такі ось охайненькі вітрячки:)

Найкраще, звісно, це ОДРАЗУ ідею втілювати в життя - тоді і враження найсвіжіші, і наміри більш чітко окреслені, і взагалі - все має притаманну лише “свіжим” думкам цілісність та довершеність; крім того - адекватним є і емоційне наповнення ідеї та наміру, а це (я переконаний!) найважливіша складова вдалої реалізації.
Бо буває, часто буває таке - от сам зміст прекрасно пам’ятаєш, а чому так, для чого  - просто настрій елементарно не “від того”: вже важко налаштуватися на той самий лад і зрозуміти в чому ж полягав задум. Суха інформація, на жаль, не може дати повну картину - відповідно, втілене будь-що на її основі і не буде мати гармонійності. Чогось просто бракуватиме…

НОТАТНИК:)

Нотатник - це добре: можна будь-де взяти і записати (таким чином відкладаючи на майбутнє) те, що спало на думку. Принаймні, потім не доведеться ламати голову над віднесеними вітром думками:)
Але тут постає дві проблеми:
1. Нотатник ЗАВЖДИ має бути десь при собі
2. Нотувати треба так, аби потім змогти відтворити відкладене якнайповніше

З першим, мабуть, простіше всього: майже в кожного зараз при собі є така зомбуюча адська машинка як мобілка - от в неї і можна занотовувати все, що завгодно. Особисто я записую це я смс-ку і зберігаю її - потім в “збережених” можна колупатися в пошуках натхнення, сенсу буття та зв’язку з Космосом досхочу:)

А ось друга проблема - не треба сміятися - дійсно цікава.. Справа в тому, що вже неодноразово траплялися випадки, коли в тих самих “збережених” відкриваю я таку “нагадувалку”, читаю набір слів, які самі по собі мають конкретно визначений зміст, але разом щось геть не бажають шикуватися в щось бодай трошечки впорядковане. Дивишся, дивишся, і думаєш - а що то воно означає, і що це я мав на увазі?
Ну ось такого роду думки вже однозначно що еміґрували на постійне місце проживання в уже згадану Країну віднесених вітром думок - десь кілька місяців періодично повертався до тих нагадувань з надією все ж розгадати страшенну таємницю, і врешті-решт повидаляв їх усі (про що тепер таки шкодую - бо міг би тут викласти і продемонструвати механізм еміґрації в дії).

Тож формулювати (хто таки візьметься наслідувати передовий досвід мобільного конспектування) потрібно все ж якось більш зрозуміло.. Воно-то так, коли пишеш, то здається що перше ключове слово - і все прекрасно згадається  саме по собі, але це ОМАНА! Далеко не завжди так відбувається:) тому краще писати зв’язно, і цих самих ключових слів чи фраз давати побільше - мобілка від цього в кишені важчою не стане.

До поточного посту, наприклад, вже не пам’ятаю коли (десь в Криму я був…) написав таку нагадувалку: “Втрачені думки, нотування в мобілі”.

А ще - знаю точно, що на цю ж тему писали хлопці-блоґґєри багато корисного, а знайти от не можу:(

Взагалі, я тут описав дві проблеми - але є й третя.. І полягає вона в тому, що ідея є, і ідея не забулася - але немає як її реалізувати.. Про це ще напишу на прикладі однієї такої власної..

Будьте при пам’яті!
І не забувайте телефонувати батькам (як казав колись поточний і майбутній мер столиці Черновецький)