Філософія блогу

Ну ось… Настав цей концептуальний момент, коли мова заходить за загальні засади блоґґєрської діяльності, за саме філософію блоґґєрства.

Сайт, як бачимо, присвячений монетизації (себто, повторюся, тут це слово позначає “будь-який спосіб конвертації блоґґєрської діяльності в грошові знаки”), але просто говорити, що ось заробити можна так-то і так-то, не заглиблюючись в деталі – це мені зовсім не притаманно.
Можливо, цим самим я тут проводитиму певну антиагітацію, принаймні так може здатися – хоча це краще назвати просто плюралізмом та всестороннім опрацюванням досліджуваного питання.

Отже, почнемо із дуже-дуже далекого загального такого філософського запитання:

Чи завжди заробіток являє собою компроміс із сумлінням, “продажем душі дияволу”?

Всі прекрасно розуміємо: буває діяльність “для душі” і буває просто “для заробляння грошей”. Буває мистецтво і буває звичайнісінька попса.
То де гроші? Хто є “справжнім” і чи обов’язково втрачати себе на шляху до успіху та грошей?
Однозначної відповіді тут немає і бути не може – бо тут скільки є людей, стільки є й відповідей. Всі вони будуть різними і всі вони будуть правильними.

Але давайте все ж якось розглянемо основні найбільш поширені такі класи ситуацій:
1. Людина хоче грошей. Грошей, грошей і ще раз грошей. “Мейк мані ор дай трайїн” – все решта “за бортом”. Людина – готова працювати, готова заставляти інших працювати, людина має свою ідеологію і, переважно, не сприймає всіх, хто вважає інакше.
Для людини існують тільки гроші.
Така людина – вона не йде на жодні компроміси. Як це не дивно звучить, але це і є її суть:) вона не йде на жодні компроміси із сумлінням…
Чи здатна така людина на мистецтво, і, якщо брати блоґґінґ, – то чи буде цікаво її читати кожному з вас?

2. Людина хоче грошей. Бо вони потрібні всім. АЛЕ – вона має якісь творчі нахили, і бажає реалізувати їх. Як шукати компромісу?
Займатися творчістю і заробляти на цьому? На жаль, це далеко не завжди получається. Наприклад, робиш якись “шедевр”, а замовник каже – так, це все чудово! Але ось тут будь ласка оце-от забери, а тут домалюй такого, а тут взагалі інакше зроби… Тобто – людину в такому випадку “вчать” робити улюблену справу. Вчать – неуки, які в цьому без поняття.
Або – ринок просто виставляє свої вимоги, і ти мусиш слідувати їм. І настає момент, коли приходиться обирати: або робити те, чого від тебе чекають і заробляти на цьому, або – робити як тобі подобається і ризикувати бути просто не сприйнятим. Ніким не сприйнятим.
Тут якраз і присутній момент “продажу душі” та компромісу якщо людина таки йде на ці зовнішні умови. Або вона займається цим далі на “ринковій” основі і заробляє, або займається чимось іншим і заробляє (мистецтвом – займається у вільний від роботи час), або просто йде з головою в мистецтво.
Що тут в плані блоґґєрства? Та все дуже просто: якби Ван Гог в свій час вів блог і виставляв на ньому свої картини – ЙОГО БИ ПРОСТО НІХТО НЕ ЧИТАВ.
Розуміємо про що я? Як співала Сердючка “дурних нема”, тому йдемо далі – тут все зрозуміло…

3. Людина навіть не задається питанням грошей. Вона ТВОРИТЬ, а будуть від того гроші чи ні – це вже справа десята. Деколи таким щастить і вони є заможними, деколи вони просто “жебракують” грубо кажучи..
У таких людей – нестабільність в житті, як матеріальна, так і емоційна.
Чи може “блог заради власного мистецтва для себе і з повним неврахуванням думки інших” стати успішним? Так, може. Але може і “не може”:)
Як пощастить..
Тут – жодного продажу душі.

Про феномен “мистецького андерґраунду”?

Та-а-ак, це дуже відомий (і досить смішний якщо дивитися з боку) феномен: тобто є група людей, які вважають себе “андерґраундом” таким собі, їм лестить “невизнаність” чи то навіть “контра” до чогось офіційного, “несправжнього”, вони навіть провокують на себе різні “гоніння” та негаразди аби лиш мати можливість “постраждати” за свій “андерґраунд” і піднятися в своїх очах та очах тих, хто “в темі”.
То ще за союзу було таке:) от вважалося, що якщо ти митець і тебе відзначила держава офіційно – значить, ти вже якись бракований.
Ти вже не в тусовці.
І тут також дуже цікавий момент, бо масовість і всезагальність, “мода” на такий андерґраун явно за кількісними параметрами перетворює його з чогось “для обмеженого кола” (як вони декларують себе) на справжнісіньке “масове для всіх кому не лінь”!
Феномен особисто для мене дійсно дуже цікавий. І блоги з такою “андерґраундською” філософією настільки “андерґраундські”, що відвідуваність і успішність там ого-го!:)
Тут – або просто маніпулювання “андерґраундськими” людськими настроями та тупістю, або, що ще гірше, автор (автори) дійсно в усе це вірять і самі по собі являються обмеженими носіями андерґраундської масовості…
Це я навіть не знаю як кваліфікувати – але воно є, і таке блоґґєрство (та й взагалі будь-яку діяльність) важко назвати “чистим”, “білим” якщо хочете.. Можливо, скажу це слово, “справжнім“.

А як же справжнє мистецтво?

Ось тут отримуємо цікавий такий собі парадокс… Блог – він, як правило, не для того заводиться аби самому його читати-перечитувати. Це – все ж великий інтерактивний аспект, інакше блоґґєрство я особисто навіть не уявляю. Але якщо я таки дійсно “творю щось пекельне” і більше нічим не переймаюся – то хто його читатиме?
Якщо блоґґєр займатиметься тільки мистецтвом – і геть не приділятиме уваги елементарній розкрутці, іншим подібним моментам?
Боюся, блоґґєр такий свій мистецький момент мусить (і діватися тут нема куди) розбавляти таким собі прагматично-меркантильним аспектом.
Інакше – він буде митцем, але блоґґєром – … навряд чи зможе так називатися.
Як із цим бути?
Блоґґєрство – це все-таки мистецтво чи ринкові відносини? Де баланс, де межа “втрати себе як митця-блоґґєра”???
Для мене це залишається таємницею…

Як бути із “пишу для себе”?

Себто – пишу для себе, бо інакше навіщо мені взагалі це блоґґєрство і цей  блог? Як бути із “мені це цікаво” і я цим займаюся, пишу це незалежно від того читатиме хтось чи ні, коментуватиме – чи ні?
Як бути із тим, що, крім тієї діяльності яка є “для себе”, яка надихає і яка подобається, – крім цього всього потрібно обмінюватися лінками, коментувати чужі блоги (як радять робити всі “авторитетні” “митці”), брати участь в різних флеш-мобах-експериментах, і взагалі – інтегруватися в блогосферу, грубо кажучи – брати участь в її житті, хоча – “я просто хотів відкрити блог і розповісти людям про те, що цікаво. Але просто розповісти не можу, бо про мене ніхто не знає. Щоб про мене знали – треба реєструватися в каталогах, треба коментувати інших, треба брати участь в різних проектах, треба робити ще масу різних речей”.
То це – мистецтво?
Так, є люди які і приходять в блогосферу чисто для того, аби контактувати з іншими людьми і ділитися з ними своїми думками, досвідом – переймаючи при цьому чужий.
Тобто – грубо кажучи, це такий собі середньостатистий блоґґєр (дуже гарне є російське слово – “обыватель”), який інтегрується в спільноту, охоче приймає всі її формальні і неформальні вимоги, нічим особливим не виділяється і потрошки “піднімається” в рейтингах. Вважаючи себе при цьому дійсно “кимось”, особливо зважаючи на показники в різних “пузомірках“.
В іншому випадку митець, який має що сказати, має витрачати час і зусилля на все це – або ж залишатися, умовно і грубо кажучи, “за бортом блогосфери” як інтегрованої спільноти, і бути приреченим на низькі показники та невизнання своєї творчості?
І взагалі, до речі… Хто скільки може назвати блогів, що є дійсно виявом чиєїсь творчості, а не просто “копі-пейстом”, якимись іншими “технічними” статтями, “оглядами”, та іншим в принципі подібним за структурою та суттю контентом?
Я особисто такі блоги можу перерахувати на пальцях однієї руки.
Це що – стандартизація? Уведемо до ДАСТу новий розділ про блоґґінґ?
Чи не лукавимо ми, блоґґєри, таким чином? Чи не заганяємо себе в рамки усім цим? Чи не вбиваємо перманентно творчій момент своєї блоґґєрської діяльності?
Чи не обманюємо самі себе?
Чи просто блоґґінґ зовсім НІЯК за означенням не може бути пов’язаний із творчістю і мистецтвом, і являється звичайнісіньким проявом масової культури, її продуктом?

Тобто от бачить блоґґєр що такі і такі огляди мають успіх – і пише, наприклад, про якісь курорти, і виставляє фото з нудистського пляжу. Себто просто грає “на публіку” і “на показники”.
В цьому – сила блогосфери?

***********
***********

Все-таки: ми, блоґґєри.. Елементарно женемося за показниками? Чи присутній у нас в блоґґєрстві творчій момент і чи не губиться він посеред оцього всього?
Чи не занадто стандартизуємо ми блогосферу?
Чи не лицеміримо елементарно перед собою, Богом і людьми?
Чи донесемо ми крізь усі ці “фільтри” свою справжню думку до читачів не спотворюючи її до невпізнаваності?

Сьогоднішня розмова із Jarofed-ом (НА ЖАЛЬ, віртуальна) наштовхнула мене на таку думку, що деякі аспекти блоґґінґа залишаються так би мовити… завуальованими в очах широкого загалу. І про деякі речі, як не дивно, потрібно розповісти окремо (хоча, здавалося б, хто про це не знає? Чи хто не може додуматися сам до таких речей?).

А ось для того, щоби додуматися – потрібно просто закцентувати увагу, чим я зараз і займуся. Тобто я тут не повчатиму (не дай Боже!), не наводитиму якусь досі неоприлюднювану інформацію: я просто закцентую увагу. І запрошу всіх бажаючих не отримувати інформацію чи якісь умовиводи – а просто звернути увагу на те, що і так всім відомо, і зкомбінувати ці речі між собою.

Просто момент заробітку грошей (слова “монетизація” вже трошки боюся, бо Станiслав, наприклад, вкладає в це слово дещо інший зміст, ніж я, – трошечки вужчий) на блогах зараз став дуже і дуже таким собі “спекулятивним” поняттям: “а чули, в штатах якись блоґґєр заробляє $10000 на місяць!” – “а такий-то – цілих $20000″, – “а отака-то фірма вислала в подарунок блоґґєрам по ноутбуку аби ті написали відзиви!” і так далі і тому подібне…

Просто питання “антикорпоратизації” зараз також якесь дуже хворобливе стало, і я не маю нічого проти цього процесу та цієї ідеології (сам зараз працюю виключно на себе), але якщо хочемо щось зробити – то давайте робити з розумом. Тобто не хочеш працювати “на дядю” – тоді давай думати як можна працювати виключно на себе, і при цьому мати достатньо коштів для нормального життя.
Бо якось трошки звикли хапатися за перше, що попадеться під руки, чи навіть просто “вестися” на стереотипні уявлення.

“От як класно! Я сижу дома, пишу в блог – і маю багато-багато грошей:)” – звісно, думка дуже і дуже спокуслива. І саме тому її потрібно боятися – бо там, де спокуса, там і САМООБМАН: ми всі хочемо видавати бажане за дійсне.

Ну, по-перше, давайте робити “поправки” на розміри заробітку “там” і “тут”: там загальний рівень зарплат набагато вищий від нашого, то чому ми думаємо, що це співвідношення не стосуватиметься і блогу?

От 10000 дол США – це багато чи мало? Ну, наприклад, в Сполучених Штатах офіцер поліції (на рівні нашого старлєя) отримує 8000 на місяць. А провідний блоґґєр (яких і по штатах ОДИНИЦІ, ТАМ ЖЕ НЕ ВСІ ЗАРОБЛЯЮТЬ ТАКІ ГРОШІ!) має 10000…
Так само і я можу сказати: середня заробітня плата по Чернівецькій області за минулий місяць – 1100 грн, а я на блогах заробив 1300…
І що тепер? Я – дуже успішний блоґґєр, багатий, і такий, що “ні в чому собі не відмовляє”? Катаюся на ламборджіні і маю за коханку Анжеліну Джолі? (Чи Наталю Вітренко?:))) ).

Ні, ні, і ще раз – НІ! Тобто “в еквіваленті” Українських реалій я вже вийшов на рівень провідних американських блоґґєрів!
Але задовільнить такий заробіток особисто Вас? Якщо так – будь ласка, створюйте блоги, підтримуйте протягом півроку-року, і тоді зароблятимете такі-от гроші. Згодні? Це – все, про що Ви мрієте в житті?

Боюся, бажаючих виявиться небагато:)
Тому що і з американських блоґґєрів ніхто не катається на ламборджіні, і ніхто з них не був помічений у аморальних зв’язках із голівудськими кіноактрисами.
Отже, що ми маємо? НАЙКРАЩІЙ блоґґєр заробляє трошечки більше, ніж, вибачте, звичайнісінький мєнт. Вартує воно того – тобто ставати най-найкращім блоґґєром?
Маю на увазі – у фінансовому плані?

А тепер давайте брати інші сфери діяльності: от, наприклад, ті ж вчителі в школі. Знаєте, вони в Штатах заробляють побільше, ніж блоґґєри. І робота, повірте мені, цікава і приємна. Крім того – якщо ти вчитель, то ніхто не заважає тобі вести ті ж блоги і заробляти на них додаткові грошенята.
Чи – давайте про банківських працівників. От найкращій блоґґєр – має кілька десятків тисяч зелених на місяць. А скільки має найкращій банкір? Сотні? Мільйони?
А до банку на роботу зараз, ще раз вибачте, беруть мало не після дев’ятого класу: у нас на Україні просто банківський бум якись. Якщо вмієш рахувати і працювати з калькулятором – то ти вже підходиш!

Тобто, кажу – так, гроші в блогосфері є. І в західній, і в російській, і в українській. АЛЕ В ЖОДНІЙ БЛОГОСФЕРІ НЕМАЄ БАГАТО грошей, це досить посередній заробіток!

НЕправильно думати: от я зараз працюю там-то і там-то, але робота мене “душить”, не дає самоствердитись, реалізуватись в професійному плані. От я заведу собі блог, буду його розкручувати, наберу багато РСС-підписників, писатиму всілякі пости, розвішаю рекламу в себе на блозі і коли дохід від реклами перевищить якусь певну межу – піду з роботи і займатимусть виключно блоґґінґом.
Так неправильно думати тому, що, по-перше, грошей від блоґґінґу ніколи не ставатиме на життя. По-друге, тому, що з такою установкою ніколи не будете постити “від душі”, це буде комерційний проект, і весь контент блогу вже підтасовуватиметься не під власну творчість, а під пошуковики, забаганки читачів тощо. Крім того, блоґґінґ – це вже стане ОБОВ’ЯЗКОМ: бо раз за рахунок цього живеш, значить, ти не маєш права НЕ писати. А раз ти зобов’язаний це робити, а не пишеш із власної доброї волі – то рано чи пізно воно виллється і в творчу кризу, і в момент, коли подумаєш: “от набридло…. але я МУШУ!”.
Чим тоді це відрізнятиметься від тієї роботи, яку покинули заради блоґґінґу?

ПРАВИЛЬНО думати: от я маю такі-то плани на життя, ось я спробую реалізувати себе на цій роботі, як не вийде – то на якісь іншій, або започаткую власну справу. Блог – мені це дуже цікаво, я вестиму його від душі і писатиму для себе і для людей. Якщо він ще й приноситиме якісь доходи – що ж, це чудово! І якщо блоґґінґ зможе мене підтримати в момент фінансової непевності, чи професійної невизначеності (в проміжках між різними видами діяльності, наприклад) – то це також чудово!
І якщо блог допоможе знайти мені ділових партнерів, допоможе реалізуватися професійно і як особистість – це також чудово! Тим більше, що блог – він ще й робить Вас публічною особою, робить вам Ім’я, Імідж. Запросто через блог можна зустріти майбутнього компаньйона та інвестувати на пару з ним якісь кошти в спільний проект, чи просто зацікавити когось як професіонал, як людина, що володіє тими чи іншими якостями.

“А що, якщо я нічого, крім блоґґінґу, не вмію робити?” – ну що ж.. По-перше – так не буває. А, по-друге, – є ж і суміжні професії! Можна податися в журналістику, копірайтинг тощо.

Тобто можна запустити один блог, другий, третій, десятий – але чи буде це професійним зростанням? Чи це є повноцінний розвиток особистості?
Чи це та доля, про яку можна мріяти: до кінця життя сидіти і писати в блог?

Назвіть мені хоч одного блоґґєра, який займається ВИКЛЮЧНО цим видом діяльності і є успішним. НАЗВІТЬ!
А якщо і знайдеться такий – придивіться: чи успішна він людина за Вашими мірками, чи достатньо він заробляє, чи подобається Вам його спосіб життя?
Плюс – чи варто здорові творчі прояви перетворювати на професійний обов’язок, що невідворотньо потім проявиться як робоча рутина в усій красі свого єства?

Тож якщо є чим поділитися з людьми, якщо є потреба висловити свою думку – то створюємо блог НЕГАЙНО.
Якщо ж є бажання заробити – знаєте… В іншому місці заробите набагато більше і набагато швидше…

Успіхів!
І хай прибудуть з Вами грошові знаки:) і здоровий ґлузд:)

Життя останнім часом стало здаватися настільки динамічним та швидкоплинним, що це незмінно (як і на рахунок всього іншого в нашому житті, що викликає необхідність “звикання” та “пристосування”, адаптації) тягне за собою ранжування процесу не просто як щось таке, що ми мусимо мати на увазі та з чим зобов’язані рахуватися – а як щось іміджеве, модне, позитивне, статусне!
І це виглядає доволі смішно… Згадується чудове кіно “Мабуть, боги зійшли з розуму”, де маленький, але мудрий бушмен, оцінював білошкіру жінку і виявив, що вона геть погана:) бо за його мірками вона дійсно була “погана”, і така жінка ніколи б не сподобалася цьому чоловікові.

Отже, ми любимо жінок! Але чи задумувався хтось ЯКИХ саме жінок ми любимо? Ми не любимо “випадково”, ми любимо те, що прийнято любити в нашому суспільстві. Чи розуміє хтось, що всього-навсього якихось кілька тисяч років назад “мода” була на зовсім інших жінок, які тепер здалися би.. ну.. м’яко кажучи, не надто привабливими?

Так само з ДИНАМІКОЮ в нашому житті. Чомусь ми думаємо, що це добре. Чомусь ми думаємо, що це  неминуче. Чому? – “тому що часи такі”!
Часи, відкрию вам невеличку таємницю, ЗАВЖДИ ТАКІ САМІ, вони не можуть змінюватися. Тим більше, якщо призадуматися, то чому життя має ставати динамічніше? Взагалі, навпаки… Автоматизація праці все зростає, продуктивність також… То, виходить, навпаки – людина має працювати все менше і менше, а створювати при цьому все більше і більше суспільно корисного продукту? Ні?
Ні:)
Бо людині СКАЗАЛИ, що сучасне життя – динамічне, воно на місці не стоїть, треба за ним поспішати – бо залишишся позаду!

Отаким є лейтмотив блоґґєрства значною мірою. Даруйте за довгі вступи, але така вже натура.. Хочеться дати якнайкраще розуміння проблеми і через такі відступи показати своє розуміння стосовно цього приводу.

Раз є динаміка – значить, має бути той, хто завжди на ТОПІ цієї динаміки і є ті, що “відстають”. За цим і ранжується.. соррі, поправка – за цим НАМАГАЮТЬСЯ ранжуватися сучасні люди, і не тільки блоґґєри. Це – модно, це – круто, це – ознака високого статусу та легкий натяк на доступ до унікальних знань (про які іншим годі й мріяти), чи на свої унікальні аналітичні здібності, які дозволяють ці знання СТВОРЮВАТИ. Або, що зумовлено “соціальністю” (читай “стадністю”) людської натури, – прагнення до створення такого собі “вузького кола” тих, хто “в темі” і позиціонування всіх інших як… “всіх інших“, скажімо так.

Це, наприклад, десь можна згадати про те, що стартапи – це вже минуле (чи ПОЗАминуле…) століття, що це вже давно як немодно. Чи, наприклад, сказати, що креативність – це тепер неактуально. Так, тепер в моді (ви все добре розчули!) такі собі пахарі-трудяги, які стабільно і тупо виконують повсякденну роботу, а не всілякі творчі натури (які, мабуть, до роботи не здатні за визначенням).
І технічно це завжди буде вірно, бо і те, й інше, і третє і навіть десяте – все має в собі раціональне зерно і, по великому рахунку, є істиною.

Взагалі, що б це не було – можна взяти будь що, про що зараз говорять і що є “на слуху” і впевнено заявити: хлопці, це тут, у нас таке – а в цивілізованих країнах (десь в Сполучених Штатах, наприклад…) про це вже давно ніхто навіть і не згадує!
При цьому, як правило, достатньо такої авторитетної-напівзневажливої заяви, докази тут абсолютно непотрібні.

Тобто – таким чином блоґґєр підкреслює свій авангардизм в плані динаміки останніх подій та модних тенденцій і підкреслює свою неповторну перевагу над “відстаючими”.

А я хочу запитати.. Те, про що говорили сто, двісті років назад – хіба воно тепер не є актуальним? Хіба взагалі щось перестає бути актуальним?
Тобто, я маю на увазі, якщо, наприклад, якись новий мережевий проект з’явився, здійняв бучу та викликав неабиякий резонанс, і потім, закономірно, шум довкола нього стихає – хіба він припиняє своє існування?
Чи блоґґєр – це всього-навсього одна із модифікацій репортерів, яким подавай “сенсації”?

Так, певно, що блоґґєр мусить відслідковувати тенденції аби елементарно потрапляти у видачу в пошуковиках.. Але, мабуть, він має одразу для себе вирішити ступінь своєї гри “на публіку” та ступінь інтелектуальної (тематичної, творчої тощо) незалежності.

Чи це – жертва своїми прибутками? Може, так, а, може, й ні…
Зрештою – хіба справа тільки в грошах?