Філософія блога

Останні тижня півтора мав тісне спілкування з представниками однієї з наших вітчизняних корпорацій з приводу опублікованої в одному з моїх блогів статті про одну з їхніх торгових марок (як уже казав - люблю каламбури:)))) ).

Суть справи була ось в чому: пост написаний ще восени минулого року, в ньому - приклад заказної “чорнухи” на цю торгову марку, одразу ж - офіційне спростування, надане прес-службою корпорації.
ПЕРЕД усім цим (і в самій назві посту) - чітка інформація про те, що це приклад недобросовісної конкуренції і заказухи в чистому вигляді.

Десь тепер за певними пошуковими запитами цей мій пост потрапив у топ видачі гугла. І незважаючи на зміст публікації - викликав певну кількість телефонних дзвінків до гарячої лінії корпорації із запитаннями і посиланням на саме цю публікацію.

Були і офіційні скарги моєму хосту (TutHost; реферальний лінк - TutHost), про що додам кілька слів у кінці; і телефонні розмови з маркетологами та юристами; і тривалі перемовини.

Ось що хочу донести до громади: в таких випадках особам, які хочуть прибрати публікацію з Вашого блогу (далі - позивач), потрібно не лише це - а потрібно ще й якнайшвидше видалення цього контенту із пошукової видачі (в тому числі й з КЕШу);
і якщо першого можна досягнути через наїзди на хост - то другого не знаю: якщо з самого блогу видалити контент - то які далі можуть бути претензії, які важелі впливу на блогера?

Крім того - хто тоді заборонить блогерові розповісти про усе, що сталося, по усіх соціалках, блогохостингах тощо? А це, мабуть, не та реклама, яку хоче бачити позивач.

Тобто або-або: або позивач вважає Вашу публікацію незаконною, і такою, що порушує національне законодавство і його права - і тоді може сміливо йти до суду і шукати правди; в такому випадку він дійсно позивач.
Або - він хоче, щоб просто якнайшвидше оцей контент зник з усюди звідки тільки можна; в такому випадку він - не позивач, а особа, яка хоче отримати від Вас ряд послуг; погодьтесь, це вже звучить зовсім по-іншому, і тут позивач автоматично перетворюється на потенційного роботодавця.
Погодьтесь, усе абсолютно справедливо (звісно, якщо публікації не постяться завідомо з метою викликання подібної реакції з боку тих, кому вони заважають - це вже неетично)!

На практиці, звісно, обидва ці “або” найчастіше з’являються одночасно: з одного боку на блогєра тиснуть погрозами судових позовів та скаргами до хосту; з іншого - пропонують якось “залагодити” справу в обмін на задоволення “Ваших побажань”.
При чому це, як правило, різні люди - ну, усі бачили фільми, знаємо шо таке “хороший-поганий поліцейський”;)
І це - абсолютно одночасно: в якись момент Ви абсолютно упевнені, що домовився із одним представником позивача; а вже наступного - інший телефонує і каже, що вже відіслав скаргу Вашому хосту, усе це в загрозливих тонах і т.д. і т.п.
При чому “перший” представник за хвилину стверджує, що абсолютно не поінформований про дії “другого”, і що то, вибачте, просто нерви - справа складна, начальство тисне і все таке.

ЯКЩО усе ж позивач є не позивачем, а замовником Ваших послуг, то він хоче наступного:

1. Видалення публікації (в різних варіаціях: чи повне видалення, чи заміна на інший контент тощо)
2. Видалення кешу, а ще краще і усьої цієї сторінки з видачі гугла (це дуже легко, виявляється, можна зробити через http://www.google.com/webmasters/ - раніше цього не знав, думав, треба ждати доки гугл сам побачить шо сторінка змінилася і змінить видачу).

Ось, власне, й усе.

Ціна питання - абсолютно договірна.
У моєму випадку - 1000 гривень.
Яку мені переказали на картковий рахунок і яку я перше зняв у банкоматі.

ПІСЛЯМОВА

Я отепер думаю: а якби почалася рубка і все цивілізованим чином не вирішилося? Тоді без підтримки колег-блогєрів аж ніяк не обійшлося б…
Звідки перший висновок: блогєр блогєра має підтримати (принаймні інформаційно!) в будь-якій з подібних ситуацій “наїзду” на контент - адже тоді можна спричинити такий розголос справи, що позивач не радий буде такій рекламі.
Другий висновок (і порада) - у випадку “наїзду” не лякатися: навіть якщо хост заблокує ваш аккаунт, навіть якщо що б не сталося - завжди є ЖЖ, є вордпрес.ком, є вконтакті, є фейсбуки, є хай5, є тематичні форуми, є конкуренти і природні недоброзичливці позивача, є, врешті-решт, колеги-блогєри; а разом це - ого-го яка інформаційна площадка!
Третій висновок (і порада) - в разі переходу до відкрито військових дій краще публікацію у себе в блозі таки видалити (можливо, замінивши на інформацію про те, що відбувається): в такому випадку позивач не може наїхати ані на Ваш хост, ані на Вас через суд - в той же час як Ви маєте усю повноту доступних засобів для ведення інформаційної війни.
Публікацію, наприклад, можна розмістити десь так, звідки ніхто ніколи її видалити не зможе, або якщо і зможе - то дуже нескоро; і просто поширити інформацію про останні події з посиланням на неї; крім того - цей лінк можна розкрутити через різного роду біржі, через публікації в блогах колег-блогєрів; розмістити інформацію про це на цілій купі тематичних форумів, розіслати мейли конкурентам позивача з інформуванням про усе, що відбувається; кинути цього лінка в коменти до усіх тематичних постів у блогах з першої сотні видачі гугля за певними пошуковими запитами, і ще багато-багато-багато іншого…
Хоча перед цим ніщо не заважає Вам проконсультуватися з юристом на рахунок того чи дійсно є до чого приколупатися в статті; як варіант - змінити її таким чином, щоб зміст посту залишився таким же, а форма - з точки зору нашого законодавства - кришталево чистою.

Кілька слів, як і обіцяв, про хост.
Як лиш представники позивача подали скаргу моєму хосту - той зразу мене про це повідомив, додав повний текст самої скарги; і запросив три доби на якись коментар з мого боку.
Коментар він, правда, отримав одразу ж - і впродовж усіх перипетій я тримав свій хост в курсі подій.
Я не знаю як в подібних ситуаціях чинять інші хости - але до реакції мого (TutHost; реферальний лінк - TutHost) жодних претензій.

Краще, звісно, з такими моментами не стикатися (або стикатися - лиш на свою користь;) ), але - ніхто, як то кажуть, не застрахований.
Нариватися - не потрібно; але й відступати у випадку наїзду передчасно також не варто.
УСПІХІВ!

… а на сто перший раз  - усе одно “вуаля” як вперше. І це, звісно (як назло :) ), як правило - стосується лиш чогось не надто бажаного.
Хороше людині якраз швидко “приїдається”, і вже другий день “хорошого життя” - мало не відстій, нудота, бридота, безвихідь, “ну скільки можна!” і все таке:)

Добрі люди про сервіс цікавий згадують (дійсно цікавий) - Wuala.

Короче кажучи, там де згадують - і прочитати про це діло можна, толку дублювати по сто разів. Певна річ, шо користуватися ним усе одно не збираюся ( :) ), зацікавила трошечки інша репліка цих же добрих людей (цитата мовою, шо єднає українські блоги):

Познакомился с проектом я только вчера, и, хотелось бы верить, что у проекта большое будущее!
ИМХО - это шаг вперёд после торрент-трекеров. …

… каже Пан Дмитро з Москви

От це ІМХО і зацікавило - навіть не зацікавило, а підкинуло з пам’яті очевидні та не надто складні роздуми про розвиток мережі та неминучу “онлайнсервісацію” усіх аспектів взаємовідносин з комплексу “людина-інформація”.

Воно якось дійсно надто очевидно - мабуть, того сюди пишу не надто часто: бо вже геть соромно писати і так усім відомі та зрозумілі речі - але тим не менш кілька власних (в жодному разі “власних” не означає “унікальних”, а означає просто “отриманих в результаті власних роздумів”, не знайдені в когось) акцентів:

1. Уся сучасна цивілізаційна модель диктує свої стандарти, серед яких трьома китами є
ДИНАМІЧНЕ ПРИСКОРЕННЯ (”динамічне” має означати не просто збільшення швидкості, себто постійне прискорення, а й постійне зростання самого прискорення - якшо хочете, експоненційне);
ГЛОБАЛІЗАЦІЯ;
КОНЦЕНТРАЦІЯ.
Отже, в плані “людина-інформація”:

2. Так, подібний сервіс - ще один невеличкий крок уперед. Уперед - до того неминучого часу, коли (це також буде не остаточний, а лише проміжний варіант, але остаточний мене трошки лякає тому не будемо про нього) не якись додатковий диск з’являтиметься в “моєму комп’ютері”, а коли усе наше “локальне добро” стане зовсім не локальним.
Іншими словами, користувач матиме перед собою лише пристрій вводу-виводу та комунікаційний канал; усе інше - операційна система, файлове сховище, система впорядкування, канали зв’язку - надаватиметься сервісом.
Ще іншими словами: людина купує кілька дєвайсів, проплачує комплекс послуг і отримує телебачення (краще сказати “телебачення” - навряд чи воно буде мати сучасні риси..), телефон, радіо, інтернет, файлові сховища, трафік, програмне забезпечення, ідентифікатор, набір платіжних засобів, ще купу різного, і - вітальні поштівки на різдво, паску, день народження та усі решта свята.

3. Динамічне прискорення при цьому наближається до максимального потенційного ресурса самих фізичних каналів зв’язку;
Глобалізація - влаштовує моцні салюти на честь своєї остаточної перемоги;
Концентрація - шо, в принципі, є найменш приємним аспектом (хоча й інші не надто привабливі), - полягає в тому, шо НЕМИНУЧЕ усю комунікацію контролюватиме хтось один.

4. Чого сказав шо “хоч сто разів те саме …”? - та навіть не тому, шо це все несе з собою явні проблемні моменти і небезпеки (”системні” так би мовити, породжені самою її життєдіяльністю); а тому шо історія людства - це, по суті, історія суцільних Мильних Бульбашок.
Які постійно лускають, усім стає дуже і дуже погано - але як лиш оговтаємось трошки так одразу беремося надмухувати наступну, іще більшу:)

Безпечність людства, по-моєму, досягає надто вже небачених досі рубежів: і так дуже і дуже невеличкий збіг обставин (ймовірність настання якого все зростає і зростає) може запросто вивести з ладу багато важливих систем - при цьому ми беремо і продовжуємо до того ж кошика вкладати усі яйця.

5. Взагалі, є певний набір ТЕҐІВ, КЛЮЧОВИХ СЛІВ - позитивність яких вже практично вшита в наш із вами біос. Мабуть, варто моніторити свої емоційні відгуки на різні меседжі - якшо на якісь із них вони автоматично позитивні й навіть не викликають здорового вимагання обґрунтованості, то варто до них придивитися і промити їм кісточки:)

… Або далі про причини успішності блогів, блогєрів, сервісів і усього решти:)

Почнемо з першого.. або нє - спочатку невеличкий вступ, а потім вже “перше”: отже - якись блог, наприклад, читає багато людей, якись - дуже багато, якись - взагалі ніхто не читає; і це, як показує практика і про що свідчить Закон Великих Чисел та вездесуща Статистика - дуже далеко не завжди залежить від контенту, дизайну чи чого б то не було стосовно конкретного об’єкта.
Тобто якшо абсолютно зрівняти між собою контент, вигляд і усе-усе решта (КРІМ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ СКЛАДОВОЇ) - то з подивом побачимо, шо все одно: когось читають багато, когось - дуже багато, а когось і взагалі не читають.

Не будемо тут про те шо ж важливіше - контент, знак зодіаку, дизайн, війна в Іраці чи ще шось там: тут ми просто виокремлюємо соціальні складові і трошечки їх обмусолимо…

Ось тепер вже - ПЕРШЕ: Конформізм!

Ой, багато було експериментів з цього приводу - і усі вони були б страшенно смішними якби не були сумними: людина з абсолютно нормальним окоміром, даючи відповідь на поставлене запитання про розміри ліній ОСТАННЬОЮ з усіх опитаних (ПІДСТАВНИХ ЗВІСНО Ж), упевнено наполягає на НЕправильній відповіді - і лише тому, шо цю ж відповідь перед нею висловило багато людей, і ще й з упевненим виглядом…

Уявіть собі: у вас є СТО друзів-знайомих-коханців-тощо, і кожен з них при зустрічі запитує - “вася, хіба ти не читаєш www.supergivnoblog.org.ua? я от читаю!”
а ви їм - не знаю, не бачив(ла), я читаю нікомуневідомийалеменіцікавийблог.інфо… не чули за такого? - “нє, ти шо, то ацтой, як ти то можеш дивитися то про шо ніхто ніколи і не чув і не видів?”

І тут людина починає задумуватись: йо-майо, УСІ читають гівноблог - ану давай і я подивлюсь шо там?
Іде, дивиться - а там крім гівна таки дійсно нічого і немає:) але здибається з корішами, ті - “ну як, читав, круто, правда??” - і шо скажеш? шо ви усі придурки а я один розумний? - “ну.. так… вроді круто, ну я ще не розгледів якось…”
Всьо, ти серед соціуму СВОЯ людина - громада, знаєте, любить коли хтось дотримується тих самих норм…

А потім ця ж людина і сама до когось: “як?? ТИ не читаєш супергівноблог??? - УСІ його читають!”
Отак воно і починається - ланцюгова реакція:)

Шо є дуже пов’язане із ДРУГИМ: значимість.
Бо думка когось для тебе є ЗНАЧИМОЮ - як СОЦІАЛЬНО значимою, так шось для тебе є і ОСОБИСТІСНО значимим.
Соціальна значимість - от я почеплю на себе майку з лого вордпресу і в певному суспільстві буду впізнаваним і якоюсь мірою значимим. І соціум цей, в свою чергу, є для мене значимим - інакше на фіга мені ці дешеві панти би привернути його увагу:)
Це, знаєте, як тінейджер стругає далі ніж бачить від дешевої цигарки - але таки бере її знов і знов, і тиче до писку, і взагалі зі шкіри геть лізе би стати хоч трошки ЗНАЧИМИМ СЕРЕД СВОЄЇ РЕФЕРЕНТНОЇ ГРУПИ.

Особистісна значимість - мабуть, трошечки складніша…. Тут людина десь підсвідомо чи свідомо чи хоче закосити під когось, чи просто поважає чиюсь думку з того чи іншого приводу.
І отут, наприклад, така людина каже десь - “знаєте, а я от читаю супергівноблог, і він мені дає багато цікавих приводів для роздумів, шо б там про нього не казали і хто б його не читав лиш тому шо сотня таких самих як він то читають. Думаю, не все так просто…”

Шо робити? - треба іти і хоча б подивитися на той гівноблог. Ідемо, дивимось - а там фігня фігньою, і нічого окрім того. АЛЕ не втікаємо звідти тієї ж миті - не втікаємо тому, шо ЗНАЧИМА ДЛЯ НАС ТОЧКА ЗОРУ КАЖЕ, ШО ТАМ ТАКИ Є ШОСЬ ОКРІМ ГІВНА.
Дивимось, придивляємось, передивляємось, багато-багато думаємо - і або таки знаходимо шось (під дією значимості для себе), або все ж не знаходимо.

Третє: проекції.

А це ще, мабуть, трошечки складніше за попереднє і, тим більше, за передпопереднє.
Пам’ятаємо кіно “армаґєдон”? Там коли “космонавтів” тестував психолог - показував плями і, мовляв, “а шо ти тут бачеш?” (то у багатьох кінах можна було побачити… зветься “плями Роршаха”) - там ще хтось із них вроді цицьки видів на усіх плямах (маніяки в різних комедіях в кожній плямі ще люблять бачити усілякі криваві сцени, відірвані частини тіла, скривавлені знаряддя вбивства тощо).

Суть полягає от в чому: наш мозок бажає якось завершувати усі картинки, образи і всьо решту шо він отримує ззовні - наприклад, (також в одному кіні було) коли людина недовго бачить гральну карту де чорним кольором намальована чірва (яка взагалі-то має бути червоною), вона абсолютно переконана в тому, шо це піка. І таких прикладів багато:)
Так само мозок намагається НАДАТИ ЗМІСТУ усьому: якшо людина “знає”, шо “там” має шось бути (при цьому абсолютно неважливо де це “там”) - то вона ОБОВ’ЯЗКОВО “там” шось побачить!:)

Тут головне - би “там” таки дійсно не було чогось, шо б нагадувало шось конкретне. Тобто СТИМУЛЬНИЙ МАТЕРІАЛ (той, шо впливає на наш мозок) - має бути МАКСИМАЛЬНО НЕВИЗНАЧЕНИМ: так, шоб він нічого абсолютно собою в смисловому плані не являв, але настільки загальним - шоби під нього можна було підтасувати абсолютно усе, усе - шо завгодно.

Таким чином можна читати якись блог (користувати якимось сервісом, палити якісь конкретні цигарки, дивитися якогось серіала - та УСЕ, ЩО ЗАВГОДНО) - в якому абсолютно нічого нема. Тобто є - але воно настільки невизначене, шо як то кажуть - “розумій як хочеш”. Людина так і робить - ВОНА РОЗУМІЄ ШОСЬ СВОЄ, ВОНА ДІЙСНО “БАЧИТЬ” ТАМ ШОСЬ; тобто вона має змогу мати такий собі піддатливий пластелін, який під дією вашої психічної проекції прийме абсолютно будь-якої форми: хтось “побачить” там новенький ламборджіні - і він там дійсно буде для цієї людини, а хтось - якісь езотеричні откровення, і вони також там будуть.
Але - всього-навсього як ваша проекція на то.

Отут, до речі, під дією значимості (дивись “друге”) можна побачити шось геніяльне де завгодно!
Намалюй вася пупкін чорного квадрата - кому він треба? А чому? Бо він НІ ДЛЯ КОГО НЕ Є ЗНАЧИМИМ, той вася пупкін.
А намалював Малєвіч - і це ШЕДЕВР!

Таким чином в якихось “геніяльних” і мегарейтингових блогах кожен може ДІЙСНО ЗНАХОДИТИ ДЛЯ СЕБЕ ШОСЬ МЕГА-ГІПЕРЦІКАВЕ І КОРИСНЕ - якого там може зроду і не бути:)

Ну і коротенький підсумок: воно, знаєте, усе поодинці не ходить - десь то, десь інше, десь 1+2, десь усе зразу, а десь (навіть і таке буває!!!!) - таки дійсно чимось цікавий блог (сервіс, цигарки, серіали тощо).
Бо навіть найгеніяльніший автор - не буває так, би у нього кожен пост був незмінно геніяльним: це я до того, шо навіть Дійсно Вартісний Блог (ресурс, сервіс … пам’ятаємо той список) - його сприймання усе одно не обходиться без розглянутих 1+2+3;
бо хтось читає його - і нічого не доганяє, але читає - бо “усі” читають;
хтось читає - би пантанутися чи відчути себе більш значимим “для самого себе”, чи то би усвідомити себе частиною референтної групи (в якій приваблюють інші якісь моменти, а цей - як необхідний атрибут);
ну а хтось - бо бачить там зовсім не то, шо там є. Але йому це подобається, і це для нього є цінним:)