Філософія блогу

У минулій публікації дійшов висновку, що так, дійсно, по великому рахунку - “усі ті майданчики є платформами для блогів” (малися на увазі ФБ, твіттер, вконтактє, Г+ тощо).

Тобто ФБ є блогоплатформою - дійсно: раз місцевий люд є блогерами, то й площадка є блогоплатформою.
Але все ж - бракує головного атрибута блогової площадки, без якої блог ніби й не блог: немає архіву. І, відповідно, немає каталогізації: ні рубрик, ні теґів, ні архіву за часом.

Це означає, що тут ніколи нічого не знайдеш, нічого не збережеш собі на майбутнє; блогери ж часто зберігають у своїх дописах як для інших, так і для себе якісь, наприклад, підбірки лінків, інструкції how to тощо.
Навіть твіттер має щось віддалене - там є можливість позначити твіт як “Favorite”! І хоч там також немає жодної каталогізації, жодної структури - але просто переглянути потім свої “меморіз” таки можна; хоча й також у тому ж хронологічному порядку.

Нові платформи, нова філософія комунікації, нова філософія споживання і подачі інформації: стрічка, стрічка, стрічка, швидка й неупинна: як щось втекло десь донизу стрічки - все, пропало, зупинятися ніколи; бо стрічка побігла далі.
Хочеш не відставати - будь тут, слідкуй, пильнуй, не лови гав; бо все дуже швидке, і за втраченим сумувати зась.

Така собі філософія неупинності й постійного потоку - як у тій “Матриці” коли на екрані бігають ієрогліфи, десь так само.

Цей момент дає змогу тому ж ЖЖ вмирати не так швидко; ось і Медіанекст каже - LiveJournal залишеться актуальним ще 3-4 роки, невдовзі перетвориться в спеціалізовані блоги експертів, за якими слідкують незареєстровані користувачі. Для частини аудиторії ЖЖ залишеться приватним щоденником, який має архів, на відміну від Facebook та Тwitter.

Чому так?
Тобто чому ФБ не добиває блогоплатформи?
Адже ФБ також змушений був трошечки “сповільнитися” у плані контенту - почалося з того, що з’явилися Notes для звичайних користувачів; потім стали доступні також і для фан-сторінок.
Тиснемо “Write a Note” і бачимо невеличкого візуального редактора для, по суті, повноцінного блогового запису: є назва, є сама публікація, є певні опції форматування, можна додавати зображення.
АЛЕ немає теґів у тому розумінні, що це елемент каталогізації, фільтр для видачі, групувальна ознака.

Тобто так, контент тут повільніший (про контент швидкий і повільний також не так давно тут розмірковували) - але він усе одно доступний виключно у вигляді хронологічної стрічки;
відсортувати за якоюсь ознакою - неможливо.
Отримуємо те саме: контент значно повільніший, і витікає як пісок крізь пальці також повільніше - але також немає жодних “зупинок”, він просто протікає, і потім повернутися до нього можливо лише крізь ретроспективу усієї стрічки: якщо потрібно повернутися на місяць-два-три назад - це ще так-сяк, але знайти свій запис річної, наприклад, давності (якщо таких записів досить багато) - практично неможливо.
Як і немає ніякого пошуку, пошуку в своїх же записах; і звідки він, власне, візьметься - що результат видачі пошуку, що архів за часом (день, місяць, рік), що за категорією чи за теґом, - це усе по суті є архівом.

Тут же немає взагалі жодного атрибута такої штуки як АРХІВ.

Через це, власне, й доводиться інколи писати щось до блогу.
Як ось цей допис наприклад: я пишу його, і я хочу, щоб він не просто засвітився у стрічці на якісь хвилини-години й безслідно зник; я хочу, щоб його потім можна було знайти - за ключовими словами, мітками-теґами, через пошук на сайті, через гугл-яндекс тощо. Хочу, щоб і я зміг його знайти і десь потім послатися на нього - і щоб будь-хто міг його знайти в будь-який момент.

Взагалі, у ФБ ці Notes - це як структура в структурі, стрічка (повільніша така собі) у стрічці загальній; має свої деякі атрибути - в тому числі й візуальні.
Зайти на Notes - і можемо бачити як загальну стрічку нотаток усіх, на кого ми підписані (друзі, сторінки); так і свої нотатки - My Notes.
Нічого, абсолютно нічого не заважає додати і там і там, наприклад, ХМАРКУ ТЕҐІВ. Але не фейсбучних теґів - а “архівних” теґів; нехай назвати їх якось по-іншому, щоб користувач не плутав їх між собою - але ж це нескладно!
А там де My Notes - хмарку (чи в будь-якому іншому вигляді) теґів-рубрик-категорій-тощо, а також - архів за місяцями; тобто клікнув на місяць - отримав стрічку усіх нотаток за той період.
Нескладно ж, правда?
І так само на будь-чиї нотатки зайти - бачити його теґи-рубрики-категорії-тощо, бачити його архів за місяцями. А при бажанні й на головну в профіль цю хмарку, наприклад, винести.

Ніби й зовсім нескладно, ніби й логічно - але вони цього чомусь не роблять.

Чому?
Можливо, таки дуже (більше, ніж нам може здатися) важлива ота нова релігія споживання інформації, блискавично-стрічкова: тут і зараз, прогавив = втратив, пильнуй - бо втратиш і більше не знайдеш.
Можливо, не хочуть лізти в “чуже” болото - мовляв, блогоплатформи мають свій хліб, а це соціальна мережа - має свій.
Важко сказати, я не знаходжу відповіді.

Але, гадаю, якщо ФБ таки додасть для цих Notes архівні атрибути (якісь теги-рубрики-категорії-місяці) - занепад ЖЖ значно пришвидшиться; гуглівський блоґєр також неабияк постраждає, серйозно підкосяться ніжки й у тумблра з постероусом.

Чорт забирай, чому ФБ цього не робить???

Три роки тому думки з приводу блогоплатформ були такі, рік тому - трошки інакші;а тут взяв участь в дискусії “Інформпростір під впливом соцмедіа. Як змінюється журналістика” від Текстів.орг.уа та МедіаНексту; і почув уголос те, що давно уже літає поміж нас, але назвати це руки не доходили.
репортаж з події від Білозерської,
стенографія від Текстів.

Цитата Віталія Мороза:

Блогери – це всі ті, хто створюють контент на майданчиках, де вони самостійно реєструються. Користувачі ФБ і твіттеряни – теж блогери.

ось воно:) і я з цим уже згоден. Відповідно - усі ті майданчики є платформами для блогів.
Ми не бачимо там традиційних атрибутів блогу - архіву, тегів (десь уже починаються на ФБ) і навігації взагалі, подекуди толкового пошуку немає (ФБ), ніяких тобі обмінів лінками, та ще й обмеження довжини повідомлень, ну й “блог” взагалі ніде не фігурує (у твіттері - мікроблог ніби, ФБ - взагалі соцмережа).

Зберігся лише один атрибут: хронологічна послідовність публікацій; мабуть, усе інше - тепер уже змінні величини. Можуть бути, можуть не бути - це усе одно “блог” у нинішньому широкому розімінні, а ще у ширшому - “МЕДІА”.

Власне, цього слід було ждати (та й ждали, теж десь тут було про це) - блогосфера розчинилася у новому, де вона тепер, де її межі, та й навіщо її вже визначати окремо - дурні непотрібні запитання.
Усе змішалося, переплелося, й інтерес до цього усього хіба чисто академічний;
хто має блог - лінки на нові публікації усе одно, як правило, з’являються на ФБ та у твіттері; тобто читати РСС-ку якось уже й не так зручно: краще фб-сторінку лайкнути, чи із цікавим блогером затоваришувати там же, зафоловити у твіттері - так воно якось швидше, органічніше.
Та й відкоментити швидше і простіше прямо тут у ФБ - а не в блозі: сповіщення зручніше отримувати, лайкати можна, розшарити, особисте повідомлення авторові написати.

Скажу чесно, я тепер відслідковую усе через ФБ, в тому числі й блогові записи; це не значить, що ФБ поглинув блоги - просто він став надбудовою і місцем для фільтрування: бачу автора й назву посту, кілька слів анонсу - приймаю рішення чи цікаво читати далі; якщо ні - просто крутиш стрічку далі й усе (а в РСС-рідері не так само було?..).

Мабуть, час починати говорити про те, що блогосфери як такої (якою ми звикли її розуміти) немає;
є місця для публікування інформації - їх повно, користуйся зручним для тебе;
і - є архітектура інформаційного простору, тобто способи взаємодії, пошуку, структурування, “доставки” інформації.

Блогосфера раніше сама була і місцем для збереження й оприлюднення інформації - і такою собі впорядкованою структурою-архітектурою: різні рейтинги, топи, списки блогів, ті самі РСС-стрічки, френд-стрічки (а то й закладки у браузері) тощо.
Тобто в середині блогосфери можна було і опублікувати, і поширити інформацію, і забезпечити відсів, інтерактив та усе необхідне.

Тепер блогосфера все більше залишається лише місцем для фізичного збереження: поширення, відсів, інтерактив, тобто уся та система взаємозв’язків інформаційного простору - переходить до нових сервісів (серед яких і твіттер з ФБ).
При чому ці сервіси ще й перетягують добру частину ковдри блогосфери на себе: багато хто усе більше публікує інформації у мікроблозі чи статусах на ФБ, і усе рідше у блог;
та ще й “notes” на ФБ починають претендувати на повноцінні публікації.

При цьому всьому ніхто не вмер, нічого не загнулося: просто усе тече, усе змінюється.

Звичайно, для СНД жж рано списувати з рахунків (та й навіщо це нам?), і дай їм боже довгих літ здоров’я - але це вже, звичайно, не те, що було раніше; тепер це не зірка смерті - тепер це льодяна планета із базою повстанців…

Усе інтегрується з усім, але цікаво “хто кого” інтегрує: до ЖЖ залогінитися з-під ФБ можна, а ФБ без поняття хто такий ЖЖ.
Основні “інтегратори” у нас зараз (суб’єктивно) - ФБ, гугл, твіттер (когось можу пропустити); от вони і визначають архітектуру інформаційного простору, формують оту надбудову; і скоро, мабуть, геть розчинять в собі блогосферу.

**************************************
**************************************

До речі!
Сайт Тексти.орг.уа існує на пожертви читачів; хто ще не читає - зверніть увагу, ну а якщо подобається і є можливість - підтримайте:)
поки що мені дуже подобається те, що вони роблять - такі собі піонери нашого медіапростору

За підтримки:
Автолюбитель! Читал автоновости украины?

Під “швидким” контентом (інформацією) у цій публікації - розуміємо короткий; такий, що час на його прочитання-обробку займає мінімальний час. Наприклад, запис у твітері.
Під “повільним” контентом розуміємо навпаки - наприклад, “Війна і мир” Толстого. Або ще краще - повна збірка творів В.І.Лєніна.

Моя непідтверджена гіпотеза -
1. В онлайні споживається значно менше інформативного (і розважального) “повільного” контенту, ніж в офлайні.
2. Зростає запит на “повільний” онлайн-контент.
3. Цей “повільний” контент вимагає певних особливостей при публікації та розповсюдженні.
4. “Повільний” онлайн-контент є і буде безпосередньо чи опосередковано платним.
5. “Повільний” онлайн та офлайн контенти невдовзі стануть абсолютно ідентичними з точки зору сприймання (ненадовго - потім “перекос” піде в інший бік). Але поки що мають відмінності.

Онлайн взагалі асоціюється зі швидкістю - швидкість доступу, швидкість комунікації, швидкість поширення; мабуть - і швидкість споживання також входить до комплекту. А через швидкість - отримуємо велику кількість на виході. Чи велику кількість таких собі “заголовків” (до них відношу також і твіттер-повідомлення з лінками на різні матеріали), із яких добираються для прочитання одна-дві “повільніші” інформації.

Я думаю, шо якшо порівняти читання веб-сторінки з читанням паперового носія (наприклад, журнала); узяти абсолютно подібні матеріали, рандомізовану вибірку читачів - і дати їм читати інформацію, яку вони завідомо не візьмуться дочитувати до кінця; то “паперовий” читач довше пробігатиме “по діагоналі” не настільки важливий для нього некст, аніж “веб-сторінковий”; і в цьому “пробіганні діагоналлю” допробігається далі (не знаю на скільки - на абзац, два, три? але далі) вглиб тексту.
Причин багато і список зовсім не вичерпний:
- онлайновий читач за замовчуванням налаштований на більшу швидкість
- офлайновий не може взяти до рук одночасно 5 журналів і читати їх усі, а в онлайнового може бути відкрито до кількох десятків вкладок у браузері з, по суті, різними “журналами” (за аналогією до офлайну)
- розпорошення концентрації: онлайновий читач одночасно і читає, і бачить спливаючі вікна зі сповіщенням про нові твіти/листи на пошту/повідомлення у чаті/тощо.

Звичайно і безперечно - серйозні фахові необхідні для роботи (чи такі, що мають істотну значущість з інших причин) статті навіть величезних об’ємів однозначно будуть читатися дуже навіть уважно, від початку до кінця; незалежно від онлайну-офлайну. А статті з посиланнями на інші джерела, прикладами кодів тощо - “повільний” контент, який значно зручніше опрацьовувати через веб.
Читання літератури (в т.ч. художньої) - тут вже просто кому як зручніше.

“Повільний контент” йде в онлайні на ура - у першу чергу, професійний; тобто писаний професіоналами для професіоналів, або ж професіоналами для широкого загалу. І у другому випадку, як правило, це не окремі веб-проекти, це трансляції чогось; як сайт “дзеркала тижня” наприклад чи якогось іншого видання. А якщо і окремий - значить, тематика його максимальна близька до ай-ті, мережі тощо.

Інтернет-аудиторія дорослішає. Тепер їй хочеться читати не про те, як у кого у школі споживають алкоголь чи в чиєї старости унівєрської групи більший розмір грудей.
Тепер вона читає й про усе те, про що читають люди відповідного віку незалежно від рівня розвитку технологій та способів поширення інформації: робота, здоров’я, бізнес, родина, дозвілля, політика, усе що завгодно.

Разом з тим, веб міряє “оптимальні площі” “першими екранами” і подібними інструментами; мовляв, те, що одразу кинеться в очі - те прочитають, два абзаци нижче ніхто ніколи не побачить; а певну кількість знаків - і що далі навіть пошуковик знати не хоче [звісно, багато хто в онлайні це вже давно переріс - але менш якісна маса ще сповідує подібні цінності].
Гадаю, з цим треба боротися; з таким чисто “поведінковим” сприйманням читача (відвідувача). Мовляв, побачить цукерочку у перші 36 мілісекунд перебування на сайті - залишиться, не побачить - втече й ніколи не повернеться.
Боротися з цим - на рівні окремих блогів, інформаційних сторінок, видань тощо; думаю, у розрізі цього різниці між особливої немає:
1. Виховувати читача
- давати розгорнуту інформацію, привчати до такої
- правильно поширювати таку інформацію
- одразу налаштовувати на сприймання саме такої, “повільної” грунтовної інформації
- плата за контент - найкращий важіль для серйозного сприймання споживачем
- дотримуватися “редакційної політики”
- не робити різких маневрів
2. Зробити споживання повільної інформації комфортним:
- зручний шрифт, розставлення акцентів
- темпоритм інформації, структурування
- що “повільніший” контент - тим “повільніше” його оновлення: величезні інформації, результати спостережень, досліджень, розслідувань тощо - можуть залежно від розмірів і складності з’являтися раз на тиждень, місяць, квартал тощо
3. Оформляти таку інформацію відповідно
- повільна інформація одразу має сприйматися як така, візуально
- повільному контенту - “повільне” оформлення, тобто вигляд: кольори, фактури, шрифти тощо
4. Виховуватися читачем
- відслідковувати сприймання “повільного” контенту, адекватно реагувати
- перебирати діючий досвід від офлайнових контент-видавців
5. Мати адекватну віддачу
- “повільний” контент задля власної розваги не розраховуючи на жодну віддачу не варто; це серйозна праця, серйозний час - які марнувати не варто
- віддача - або прямі платежі за контент, або непряма вигода.

Виходячи з останнього пункта, уже можна сказати, що “найповільнішим” контентом буде платний контент - такий, як у нью-йорк таймс наприклад.
Звідти ж виходячи, можемо стверджувати, що “повільний” контент самотужки десь там у себе в блозі (якщо ви не публічна розкручена особа чи крутий фахівець) розміщувати ставатиме дедалі нераціональніше.
Уже давно діє система веб-журналістики, коли онлайн-видання плотять своїм авторам за контент. А то й наймають їх на постійній основі.
Писати у себе в блог і безкоштовно - чи писати те саме до колективного суб’єкта інформаційної діяльності, під своїм же іменем і за гроші?
Індивідуалізм, однак, також недооцінювати не варто - ринок онлайн-контенту цілком об’єднуватися в такі собі інформаційні осередки також не буде.

Онлайновий та офлайновий контент (починаючи від певних мінімальних об’ємів) стрімко наближаються одне до одного - за змістом, формою, структурою, ВАРТІСТЮ.
Але відмінності між їх сприйманням усе ж варто враховувати, принаймні, поки що.

********************
Звертався нещодавно за порадою до Надії, Ярослава і Сергія - відгукнулися, допомогли; дякую!